Микола Колесса. Вибране

Виконавці: 

Симфонічний оркестр Львівської обласної філармонії (1)

Марія Крушельницька (2-11)

Диригент:

Степан Турчак (1)

На трьох компакт-дисках, записаних до сторічного ювілею видатного українського композитора Миколи Колесси, представлені найвидатніші його твори в симфонічному, камерно-інструментальному та хоровому жанрах. Його індивідуальний стиль, шо сформувався в 20-х - 30-х роках під впливом багатьох взаємодіючих художніх напрямків: символізму, неокласицизму,
постромантизму, сецесії, неофольклоризму, - репрезентує не лише оригінальність трактування народнопісенних джерел, зокрема їх багатих і своєрідних регіональних (бойківських, лемківських, гуцульських) різновидів, але й виняткове почуття логіки форми, гармонійної та тембральної колористики, просторовості фактури. Органічний сплав емоційно-раціонального, спонтанного, стихійного, проте чітко організованого і детально продуманого дозволяє пояснити багато новацій у модерних пошуках виразової системи, нового тлумачення народнопісенного і танцювального первеня в опусах КОЛЕССИ.

«Варіації для оркестру» були дипломною роботою Колесси в Школі вищої майстерності при Празькій консерваторії. Вони написані в класі відомого композитора і педагога Вітезслава НОВАКА. Як слушно зауважує С.ПАВЛИШИН, «це єдиний (симфонічний) твір КОЛЕССИ, де не використовуються карпатські джерела» (Павлишин С. Симфонічна творчість // Микола КОЛЕССА. Композитор. Диригент. Педагог: Збірник статей // за ред.Я.ЯКУБ`ЯКА. - Львів, 1997. - С. 45). Тема витримана в дусі ліричних українських пісень, зосереджених і елегійних, натомість розвиток відзначається яскравою контрастністю, зіставленням розмаїтих настроєвих, колористичних, жанрових видозмін початкової мелодії у семи варіаціях. Поступове наростання динаміки розвитку, безупинне прямування до драматичної кульмінації, котра настає в шостій варіації, попри пасторальнісгь першої, радісне піднесення другої і п'ятої, трагізм четвертої, активну маршовість третьої, аж до епічного, близького до українських старовинних дум, фіналу створює відчуття безупинного кругообігу життя, позначеного, проте, цілісністю наскрізного розгортання. Цей цикл був високо оцінений державною дипломною комісією, яка зокрема зазначала: «Пан Микола КОЛЕССА в кожному своєму музичному прояві є ліриком. Чи це буде пісня, чи фортепіанна сюїта, чи фортепіанний квартет, чи оркестрові варіанїї - всюди, в кожному його творі головну роль відіграє мелодія. Можна з усією певністю сподіватись, шо його музичний талант в українському музичному середовиші розвинеться і повноцінно виявить себе» (Диплом Школи майстрів Державної музичної консерваторії м.Праги).
Серед усіх його фортепіанних творів до сьогодні чи не найбільшу популярність мала сюїта «Пасакалія, скерцо і фуга», (прем'єра відбулась у Празі 1 червня 1929 року). За словами композитора, «в ньому, широко розбудованому, творі, виконання якого вимагає неабиякої майстерності і художньої зрілості, виразно відчувається вплив української, головно інструментальної, музики». У сюїті об'єднані частини, різноспрямовані за змістом, віддалені за часом виникнення, проте їх послідовність сприймається як єдина нерозривна цілість. Пасакалія - велична, зосереджена, сповнена прихованого драматизму - мимоволі викликає асоціації з монументальним собором у тьмяних сіро-брунатних тонах. В ореолі жорстких терпких звучностей з'являється типово національна мелодія, шо віддалено нагадує ліро-епічні наспіви. Від цієї величної фрески раптово «відскакує» чудернацьке, химерне скерцо, такий собі «танок Чугайстра», сповнений неймовірних підстрибувань, перебіжок, вихилясів, гримас. В останній частині - фузі - КОЛЕССА вдається до густої насиченої фактури, яскравих кольорових «плям», віртуозних концертних ефектів. В жодному іншому із своїх циклів Микола КОЛЕССА не підходить так близько до тієї тонкої грані, яка відділяє реальність і фантасмагорію. Водночас цей студентський твір, попри експресивність виразу, дозволяє стверджувати, шо для стилю КОЛЕССИ характерні також певні риси неокласицизму.
Серед повоєнних здобутків фортепіанного жанру передусім варті уваги «Три коломийки», написані в 1958 році. Це фортепіанні п'єси, в яких автор старався передати атмосферу, дух українського танцю наших карпатських племен, зокрема гуцулів і бойків, виходячи з позиції, що саме в танці можна якнайкраще, найвиразніше пізнати характер, темперамент і
вдачу народу.
Цю ж лінію розвивають фортепіанні прелюди: «Фантастичний» (1938), «Осінній» (1969), «Гуцульський» (1975), «Про Довбуша» (1981). За словами композитора, вони не мають якоїсь конкретної програми: вже самі назви служать слухачеві певним орієнтиром у сприйманні цієї музики.
Останній у фортепіанному доробку Колесси - цикл «Дві мініатюри на народні теми», завершений у 1987 році. На Основі двох жартівливих пісень - «А де ж тії чоботи» та «Ой Іванчику-білоданчику» - автор створив ефектні концертні п'єси, в яких первинна фольклорна мелодія обростає вишуканим колористичним мереживом гармонії та фактури. Ці пізні мініатюри немовби перекидають арку до ранніх фортепіанних опусів композитора, відтак в них можна почути і обертони імпресіоністичної барвистості, і деяку стихійність, притаманну його неофольклористичним позиціям, і неокласииистичну ясність викладу. При тому вражає свіжість і сміливість музичної мови 85-річного композитора.

Любов КИЯНОВСЬКА, доктор мистецтвознавства

(із буклету до компакт диску)

Микола Колесса. Вибране

1. Варіації на власну тему  
Чотири прелюди:
2. Осінній  
3. Фантастичний  
4. Про Довбуша  
5. Гуцульський  
6. А де ж тії чоботи  
7. Ой Іванчику-білоданчику  
8. Пасакалія, скерцо і фуга  
Три коломийки:
9. Перша  
10. Друга  
11. Третя