Віктор Косенко. 11 етюдів у формі старовинних танців, op.19
Цикл Віктора Косенка «11 етюдів у формі старовинних танців» Марія Крушельницька виконала вперше у 1963 році до 25-ліття з дня смерті композитора. Запис у фонди Українського радіо зроблений у 1976 році (на основі цього запису створено цей компакт-диск). Бурре було дописано в 2004 році через втрату фондового запису цього танцю.
Цикл «11 етюдів у формі старовинних танців», ор. 19, написаний видатним українським композитором Віктором Косенком упродовж 1928-1930 років. У мистецькому житті XX століття в Європі виникла низка нових мистецьких течій, представники яких прагнули поєднати принципи класичних форм з найновішими засобами мистецької мови. Ці напрямки дістали загальну назву - неокласицизм. В Україні неокласицизм найбільш яскраво виявився у скульптурі (П. Війтович, Г. Кузневич, А. Попель тощо) та літературі (група «Неокласики», до якої належали з 1920 до 1930 рр. Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Максим Рильський. Освальд -Еккард Бурґарт). В українській музиці зразком неокласицизму став, власне, цикл Віктора Косенка «11 етюдів у формі старовинних танців», ор. 19.
Блискучий піаніст і ансамбліст Косенко належить до найцікавіших українських композиторів першої половини XX століття, які творили фортепіанну музику. У фортепіанній літературі на початку XX століття сформувався жанровий підрозділ концертного етюду - етюд-картина. Косенко знайшов іншу грань цього жанру - етюд-танець. За взірець для свого циклу композитор взяв барокову танцювальну клавірну сюїту XVII-XVIII століття з обов'язковими та вставними танцями.
Для інтерпретації такої музики потрібне відчуття пластично-ритмічної природи танцю, їй мусять підпорядковуватися характер, образ, фразування, агогіка, туше, педалізація, а також тембрально-контрастна поліфонічність фактури. Кожний етюд-танець Косенка - це сценічно-балетне дійство з певним сценарієм, виразними психологічними характеристиками персонажів, наскрізною сценічною дією, що є основою для створення глибокозмістовної концепції виконання. А разом з тим, це справжні віртуозні етюди з піаністичними труднощами, виконання яких передбачає володіння відповідним віртуозним арсеналом.
Щодо музичної мови, то композитор надзвичайно оригінально й цікаво працював співзвучно із такою мистецькою течією XX століття як неофольклоризм. Концепцією цього напрямку є не цитування конкретних народнопісенних зразків, а проникнення в суть та архітектоніку етнічної музики і створення на такій основі власної самобутньої мови. Національним елементом останньої є не декор, а природна мова композитора.
Косенко надає етюдам яскравого національного забарвлення, насичує всю фактуру стильовими особливостями української музики. Через творчу фантазію, подібно як робив І.Котляревський в «Енеїді», «переінтоновує, перелицьовує на українську манеру» форми старовинних західноєвропейських танців.
Продовжуючи лінію створення концертного етюду, Косенко своїми 11 етюдами, ор.8, та 11 етюдами у формі старовинних танців, ор, 19, став на одному щаблі з авторами найкращих зразків світової класики. Після Ф. Шопена, Ф. Ліста, С. Рахманінова, О. Скрябіна жоден композитор у світовій музичній культурі не працював так плідно у жанрі концертного етюду, як Віктор Косенко.
Тетяна Воробкевич
лауреат конкурсу ім.М.Лисенка (Київ, 1962), заслужена артистка України, професор Львівського державного музичного інституту ім. М. Лисенка
Віктор Косенко. 11 етюдів у формі старовинних танців, op.19
1. Гавот des-dur
2. Алеманда b-moll
3. Менует G-dur
4. Куранта e-moll
5. Сарабанда a-moll
6. Бурре A-dur
7. Гавот h-moll
8. Рігодон C-dur
9. Менует Es-dur
10. Пасакалія g-moll
11. Жига d-moll
Читайте також: Віктор Косенко. 11 етюдів у формі старовинних танців, ор. 19. Інтерпретація Марії Крушельницької
