Дарія Личковська. Спогади

Післявоєнні роки згадуються як дуже важкі і тривожні. Я – учениця п¢ятого класу фортеп¢янного відділу Музичної школи-десятирічки при Львівській консерваторії (1946/47 навчальний рік). Ще тривають арешти, вивезення, і часто, коли хтось з учнів довго не появляється в школі, довідуємося згодом, що його роди­ну вивезли. У багатьох сім¢ях переживають важке мате­ріальне становище, тривогу за майбутнє.

Нам допомагала музика: ми багато вправляли на своїх інструментах, стараючись надолужити пропущене за роки війни, бували на концертах. Серед вчителів нашої школи чимало було таких, що розуміли ситуацію і намагалися всіляко нас підтримувати. Це – директор школи, піаністка Ольга Бережницька, завуч Лідія Мінко (українська мова і література), Марія Білинська (музич­на література і німецька мова), Григорій Терлецький (сольфеджіо).

Зовсім особливою вчителькою була Олександра Пясецька-Процишин. Від Мами я знала, що вона – учениця професора Василя Барвінського, що була плас­тункою, товаришувала з моїми сестрами і братом Степа­ном Коржинським, також пластуном. Я ще з дитинства пам¢ятаю, як вона приходила у наш дім, завжди усміхне­на і життєрадісна.

Саме в неї вчилася учениця, яка, стративши рік через лікування та перебування в санаторії, мала прийти до нашого класу. Зацікавлено чекаємо на нову ученицю, про яку знаємо, що дуже добре грає на фортеп¢яно. І ось настав день, коли Марія Шушкевич з¢явилася серед нас: струнка, з чорними косами, привітна, усміхнена, але трохи стримана, нераз задумана й поважна.

Справжня моя дружба з Марусею почалася від 7-го класу – ми вже сиділи за однією партою і знали, що можемо повністю довіряти одна одній. Розмовляли про “дівочі таємниці”, мрії, про музику, концерти, наші творчі плани. Говорили й про такі болючі, тривожні теми, як траґедія родини Крушельницьких, жорстоке звинувачення і арешт директора Львівської консерва­торії, композитора, професора Василя Барвінського.

Вже тоді проявлялися головні риси характеру і здібності Марії: інтеліґентність, цілеспрямованість, наполегливість. Вона дуже добре вчилася, завжди була готова до відповіді, говорила коротко, але по суті. Вміла гарно висловити свої думки і змістовно писала перекази та твори з літератури. Точні науки також давалися їй легко, відчувалося, що проблем із засвоєнням навчаль­ного матеріалу вона не має, а весь час присвячує улюб­леній справі – грі на фортеп¢яно. Вже проявився і її піаністичний талант. Коли вона грала на академічних концертах, завжди багато учнів приходило послухати гру Марії Шушкевич. А на закінчення школи відбувся її сольний концерт, що було тоді рідкістю серед учнів. З нього мені особливо запам¢яталося виконання концерту Римського-Корсакова, який прозвучав блискуче.

Після закінчення школи – виїзд до Москви, вступ до Московської консерваторії, а що найважливіше, – в клас професора Генріха Нейгауза. Це була велика пере­мога нашої Марусі! Всі ми – її близькі товаришки, вчи­телька Олександра Олексіївна і Мама – тішилися її успі­хом. Почалось листування. Кожен лист такий цікавий! Що грає, як проходять заняття у професора, які концер­ти відвідує – про все хочеться знати. Її товаришки у Львові обмінювалися при зустрічах отриманими нови­нами. Особливо радісно зустрічала нас, товаришок, Мама Марусі, пані Стефа Шушкевич, бо, очевидно, тужила за своєю донею, за її грою.

Кожен приїзд Марусі на літні канікули завер­шу­вався виступом у залі філармонії, де вона виконувала концерти для фортеп¢яно з оркестром Шумана, Бетовена (№ 5), Брамса    (№ 2).

Літній відпочинок ми спершу проводили по-різному: Маруся на морі і в Карпатах, я ж, захоплена альпінізмом, вирушала на Кавказ і в Тянь-Шань. І все ж трапилося так, що ми зібралися дружнім товариством і вирішили спільно помандрувати рідними Карпатами. Ми були захоплені мандрівкою, було весело й цікаво, хоч моментами й важкувато. Маршрут виявився надзви­чайний:  Надвірна, Манявський скит, Ґорґани, Чорно­гора, а там – Говерла й “Піп Іван” з його обсерваторією. Побували в Яремчі на славному водоспаді, в чарівній Криворівні – музеї Івана Франка, в Жаб¢ю (тоді назива­лася Верховина). Над Черемошем з великим захоплен­ням спостерігали сплав лісу, де на дарабах стояли відважні і сильні гуцули-керманичі.

Але найважливішим у цьому поході було добре дібране товариство. Це були люди різних професій, але всі – однодумці, закохані у наші Карпати, захоплені гуцулами з їхньою цікавою говіркою, розкішним барви­стим вбранням, піснями-коломийками, цікавими звича­ями. А розмови біля ватри! Від наших товаришів (що були трохи старшими за нас) ми довідалися багато ціка­вого з історії України, визначних політичних діячів, імена яких тоді не дозволялося згадувати вголос. Слуха­ли розповіді про боротьбу наших молодих патріотів у лавах УПА – деякі з наших товаришів брали безпосеред­ню участь у цій боротьбі. А скільки чудових пісень ми переспівали вечорами!

Згадую про цей епізод з нашого життя, бо краса карпатських хребтів, полонин і гірських потоків, звучан­ня трембіт і дримб, троїстих музик, мелодії наших, най­кращих в світі українських пісень запали нам глибоко в душу.

І Маруся везла зі собою в далеку Москву цей спогад, що жив у її витонченій душі, збагачував творчу фантазію. Думаю, ця мандрівка посприяла її глибокому розумінню і неповторному трактуванню творів україн­ських композиторів, бо ж увесь творчий шлях Марії Крушельницької пов¢язаний з українською музикою. Незрівнянним і незабутнім є для мене її виконання 11-ти етюдів у формі старовинних танців В.Косенка та програма з відомих і незнаних творів А.Кос-Анатольсь­кого (музика якого особливо їй близька). Даниною пам¢яті А.Кос-Анатольського, який мав ще й поетичний талант, став запис на компакт-диск фортеп¢янних творів композитора з залученням його ж поезій у виконанні Богдана Козака.

Марія Крушельницька віддає багато уваги і педа­гогічній діяльності. Серед кращих її випускників – Лідія Москаленко, Надія Близнюк, Мирон Кушнір, Йосиф Ермінь, Яромир Боженко та ін. Виділяється своїм талан­том та витонченою інтерпретацією музики різних стилів випускниця 2004 року Мар¢яна Самотос. На державному іспиті вона грала Варіації на українську тему Нестора Нижанківського (твір дуже складний) і виконала їх ціл­ком зріло, досконало як у технічному, так і в мистець­ко­му відношенні. Це дуже цінно, що справа цілого життя М.Крушельницької – пропаганда української фортеп¢ян­ної музики знаходить гідне продовження у її учнів.

Мені дуже приємно, що мої юні роки пов¢язують мене з музикантом, якого я глибоко шаную за патріотичну позицію і послідовну мистецьку діяльність для України.

Липень 2004 року.