Фортеп'янна прем'єра Марії Крушельницької
Не так часто концертне життя тішить нас прем’єрами вітчизняної фортеп’янної музики. Тим більш незвичним є відкриття творів, що написані були у 50-70 роках минаючого 20-го століття. І вже зовсім рідкісне явище - перше виконання повної концертної монографії з творів українського композитора. Свідками саме такої виняткової події стали 30 листопада слухачі у Концертній залі імені Людкевича Львівської державної філармоніі: видатна піаністка Марія Крушельницька запропонувала до їхньої уваги концертну програму з музики славного у свій час, а однак ще не повністю відомого нам композитора Анатолія Кос-Анатольського.
Фортепіанна спадщина Анатолія Кос-Анатольського як за обсягом, так і за популярністю поступається вокальній музиці у його доробку. Є у цих жанрах, однак, спільні риси, які дозволяють легко впізнавати руку майстра: щирість і відкритість почуття, виразність кантиленної мелодики, прекрасне знання можливостей виконавського апарату та вміле і виграшне їх використання. Ще у 1950-х роках, невдовзі після написання зразу ж видано було п’єси, найбільш відверто пов’язані з батьківщиною композитора - ""Гомін Верховини" та "Гуцульську токату”. Вони й здобули серед виконавців найширшу популярність. Постійним пропагандистом творчості Кос-Анатольського був у 60-х роках Олег Криштальський. Перлиною його репертуару стали Прелюдії композитора, які піаніст грає під час своїх гастрольних поїздок тодішнім Радянським Союзом то повним циклом, то як окремі п’єси. Криштальському належала також прем’єра Другого концерту Кос-Анатольського для фортеп’яно з оркестром. Запис цього виконання добре відомий шанувальникам із трансляцій Українського радіо. Проте ближче до кінця століття витіснені хвилею більш новочасної, авангардної музики твори Кос-Анатольського призабулися і зійшли з концертної естради.
Незрадливим шанувальником і пропагандистом музики Анатолія Кос-Анатольського залишався тільки енергійний і неординарний музикант Олександр Козаренко. Саме у значній мірі завдяки його зусиллям ми спостерігаємо сьогодні піднесення нової хвилі інтересу до музики цього композитора. Земляк Кос-Анатольського, він започаткував проведення щорічних фестивалів його імені у рідному місті - багатому музичними талантами серці Гуцульщини Коломиї. О.Козаренко не тільки нагадав про шляхетну громадянську позицію Кос-Анатольського у роки тоталітаризму та його значні заслуги для збереження і розвитку української культури. Більш того; він твердо переконаний у співзвучності музики Кос-Анатольського настроям кінця тисячоліття, у потрібності її щирого емоційного звучання сьогоднішнім слухачам. І саме Олександр Козаренко заохотив Марію Крушельницьку до опрацювання фортеп’янної спадщини композитора.
Задум підготувати монографічний концерт з творів А.Кос-Анатольського не був випадковим і для Марії Крушельницької: метод цілісного вивчення композиторських стилів склався у її діяльності ще у 1970-80 роках, Тож зараз, звільнившись від обтяжливих адміністративних обов’язків ректора Львівської консерваторії, рада була продовжити розпочату творчу працю з вивчення і своєрідного “портретування” української фортеп’янної музики. Більш зосереджений, дослідницький погляд на творчу спадщину Кос-Анатольського виявив у ній значну кількість не виданих і ще не виконуваних творів для клавішного інструмента. Роздобути ноти для виконання допомогла дружина композитора Надія Кос, яка зберігає його архів і водночас дбає про популяризацію творчої спадщини. Деякі рідкісні рукописи вдалося знайти серед львівських музикантів, як наприклад, вальс “Сніжина”, що був свого часу присвячений композитором Дзвениславі Левицькій і знаходився донині у родині цієї піаністки. Так зібралася велика, майже дво-годинна програма, акцент у якій було зроблено саме на невідомі, досі не виконувані твори.
Крушельницька запропонувала оригінальне і цілісне бачення фортеп’янної музики Кос-Анатольського, що істотно відрізняється від відомих трактувань. Ця концепція його стилю коріниться у досвіді роботи піаністки з галицькою музикою, зокрема - у виконаннях творів Колесси та Людкевича, а водночас підсумовує істотні риси еволюції її власного виконавського мистецтва. Декламаційна манера інтонування не раз йшла впоперек прийнятого гладко-безпроблемного трактування мелодій, гармоній, ритмів Кос-Анатольського і, здиблюючи гладку поверхню, знімала тим самим з трактування банальність. Це одразу ж проявилося у першій п’єсі програми Ноктюрні, де Крушельницька розгортала мелодію великими фразами всупереч тактовій розміреності і відзначала ці фрази значущими цезурами. Наступна позиція програми - три Прелюдії, присвячені М.Шушкевич-Крушельницькій, - мала прем’єрне виконання. П’єси отримали настільки драматичну інтерпретацію, що прозвучали подібно до музики Лятошинського: їхня мелодика зі співної кантилени перетворилася у речитацію патетичних вигуків.
Багато що визначила у інтерпретації завжди характерна для Крушельницької рубатна ритміка. Переконане і впевнене виконавське темпоритмічне редагування музичних фраз рішуче позбавляло їх симетрії і подібності, підкреслювало характерні моменти; а розширення, цезури, скандування “видушували” з контексту свіжі неутерті інтонації і терпкі співзвуччя. У багатьох творах піаністка зуміла розгадати і своїм трактуванням розкрити не почуті досі композиторські асоціативні підтексти. Вона показала їх аудиторії з полемічною загостреністю. Так, несподівано і дискусійно прозвучала “Гуцульська токата”, цілковито невідповідні, на перший погляд, до жанрових норм якої примхливі темпові напливи та затримки раптом з усією очевидністю виявили дійсну основу цієї музики – її тісну спорідненість з імпровізованими цимбальними награваннями.
У цій п’єсі, як і у багатьох інших, привабливість і чарівність музики Кос-Анатольського особливо відчувалася завдяки багатій звуковій колористиці виконання. Піаністка розгорнула у концертній програмі направду імпресіоністичну палітру різнобарвних, яскравих і вишуканих звучань. Не випадково серед захоплених слухачів чулися слова про подібність до музики Равеля. Вона ж ніби бавилася тембровими і педальними знахідками: вальс “Зів'ялі троянди” - тонкий осінній звукопис; фантазія на тему “Ой, ти, дівчино з горіха зерня” - гірлянди салонових пасажів, таємничі приглушені тони у сюїті “Козацькі могили”, чи то просторові ефекти у “Гомоні Верховини”. Найбільш розковано, вільно і впевнено прозвучала на золотому перетині програми “Гірська легенда” Кос-Анатольського. А заключна “Буковинська сюїта” - це вже була просто рідна стихія Крушельницької!
Виконавську монографію фортеп’янних творів А.Кос-Анатольського можна віднести до найбільш вдалих інтерпретаційних робіт Марії Крушельницької. Більш, ніж будь-коли, впевнено і безкомпромісно виклала вона своє неординарне бачення цієї музики. Артистці притаманне сильне поле впливу на слухачів. Переконливості її гри трудно опиратися навіть тоді, коли свідомість не погоджується з трактуванням. А такі ситуації трапляються, адже все, що грає, ця піаністка інтонує відверто по-своєму. Інакшого й не уявляє собі: саме у знаходженні власного розуміння бачить, очевидно, суть роботи над виконанням. При цьому свідомо йде на деякі перебільшення у виразових засобах: підкреслює експресивні риси на противагу до академічної стриманості та врівноваженості. Істотна підстава її діяння на слухачів – глибока власна переконаність у тому, що робить. Якщо вже приходить до якогось вирішення, то іншого не допускає: “Має бути тільки так!”. Це - рідкісна для нашого часу, цілісна, неповторна і значна творча індивідуальність у сфері фортеп’янного мистецтва.
Кашкадамова Н. Фортепіанне мистецтво у Львові: Статті. Рецензії. Матеріали. - Тернопіль: СМП «Астон», 2001.
