Микита Рижих. Добірка віршів «Коли дощ ітиме так довго»

Микита Рижих. Добірка віршів «Коли дощ ітиме так довго»

***
Коли дощ ітиме так довго
Що Ной запитає
На скільки відсотків люди складаються з води
Приїде автобус
У ньому будемо
Ти і я
Хтось запитає
На зупинці дня
А котра година
Хто це ллє
Небесні сльози
А ми
З упевненістю
Канта чи Сократа
Скажемо
Ми не знаємо
І тиша поллється у вуха
Так що вода
Буде заздрити
Її густині
Ми не знаємо
Ми не знаємо
Нас теж не знає ніхто
Ми теж не знаємо нікого
Навіть одне одного
Хіба цього мало
Звичайні люди
Випадкові істоти
На прозорих берегах
Довколишньої чистоти


***
колись ворота були золотими
тепер над ними рясніє зелений колір
цей дивний привид скошеної в століттях трави


***
Розбиті дороги
Дорогі авто
Розбиті серця
Дорогоцінні метали номіналом 5 2 1 грн

Так і хочеться переплавити їх на
Величезний манхетен

Так і хочеться перепахати все навкруги щоб був
Зелений рай

Бодай подумки
Перетворити асфальт на молоду траву чи стійкий бетон

Бодай подумки
Зробити щось пере-

Бац

Одного разу у києві відмінили кондуктора
І ніхто не побачив
Одного разу у києві відмінили повітря
І ніхто не помітив

Проте нам із тобою
Від духоти 
Чи то від запаху свіжого розбитого асфальту
Нічим дихати
Коли нічим дихати то мені завжди здається
Що хочеться пити

Дай мені дніпрової води любове
Ми будемо в неї пірнати
Поки лічильник на воду не працює
Ми будемо її пити
Поки ми разом


***
Час піти, наче листя. Мій здогад:
Ти помреш у моїй голові.
Навмання обираю наш спогад, –
Але той догорає в траві.

Час тікати. Приціл. Нам на згадку
Залишаються травми у трав.
Мова-загадка дивиться з ґанку:
Мовчки камінь до тиші припав.

Час текти, ніби річка. Мій спомин
Тільки травм додає до трави.
У квітчастих руїнах розломин
Я втрачаю весь глузд голови.

Час тече. Мертвий в осінь рушає:
Камінь, кров. Кулі крів – голова.
Тиша мовить: нікого немає.
Догорає мовчанням трава.


***
я витікаю з себе в червоні долоні війни, зруйновані будинки, храми трупів, купи металу і якісь покришки, що згоріли
 
я витікаю повністю і розтікаюся по всій землі

я тепер сама земля
 
навколо якісь звуки, але мені все одно
відтепер я сира кривава плоска і нещадна земля
 
пам'ятай синку я твоя навіки


***
де б я не жив усюди зі мною чорні птахи
вони приходять і стукають у вікно
а я весь такий білий
а птахи всі такі чорні
 
і потім я несподівано прокидаюся
і дивлюся у вікно
на сусідські окопи та бомбосховища


***
Язика прикусив степлер
Скоба вбилася в тіло
Канцелярія предметів
Метелик зі шматків металу

Дитина заснула
Під гуркіт вибухів
Дитині сняться сни


***
Це сталося нині не стало весни
Зима поцяткована попелом вечора
Забубніла
Весни не стало щойно
Уяви цієї самої миті зникла весна
А ти й не помітив
А ти й не почув
Шепіт зими передзвін її голосових
Пустих зв’язок
Це сталося нині
Це сталося
Нині
Не стало весни
І навряд чи колись
Уже таке повториться
Долоні сонця впадуть з неба гір
Очні яблука вийдуть із берегів ночі
Усе буде змінюватися
От тільки не буде весни

Читати також


Вибір читачів
up