Сон... та інші вірші. Іван Сидорчик

СОН

Дивина наснилася солдату,
Коли він на хвильку задрімав:
Вивелись в гарматі пташенята,
Яку він в кущах замаскував.

Й вже чомусь не хочеться стріляти,
Руйнівні примножувать громи, –
Адже вивелися пташенята,
нагадали, хто в цім світі ми.

Нехристи якісь, що лиш стріляють:
Зомбі без надій на вороття,
Чи ті, хто цей світ ще прикривають, – 
Моляться й з окопів на життя…

НА ФРОНТІ

А на фронті – музика своя
Між вогнем охоплених окопів;
День і ніч сичить, немов змія,
І все перетворює на попіл.

«гатять вузькі», – каже мій сусід,
Що й тепер журитися не вміє,
Й додає: «жбурнуть щось у наш бік –
То  й самі отримають по шиї».

І це добре зна та сарана,
Що нарила тут своїх окопів.
Бо для орд – скрізь музика одна,
І невтішні в ній для дурнів ноти…

БІЛЬ

Болітиме ще довго ця війна,
Ще довго їй в сльозі важкій гірчити
І вгадувати: а чия ж вина,
Що усіх нас столочено, мов  жито?

Бо навіть і туман, що від ріки
Вставатиме щоранку для молитви,
Питатиме в зів'ялих колосків,
Де ті, кому б ще жити, жити й жити???

МАЛИЙ

Котик Град –  немов у казці;
Спить лише в солдатській касці,
Коли тиша наступає 
І довкіл мишей немає,
Для яких, – кива завскладом, –
Став уже грізнішим градів.
«Якби був хоч як собака –
Дав би жару й москалякам,
Ну а поки що, як в казці,
Поруч мене спить у касці
І весь час біля нори
демонструє пазурі!..»

НЕВІДВОРОТНІСТЬ

Сполошились орки, заволали,
Що уже обстріляна й Москва.
Ви ж цей «фестиваль» розпочинали
Й не зізнаючись, що то –  війна.
Це ж від вас погнавсь той лихий вітер,
Ви збудили вже поснулий грім,
Що гримить вже знов по всьому світі,
Ви ж своє: «А ми то тут  …при чім?!!»

Заганяєте всіх в свої верші,
Вбравши  все у власні корогви.
Тож вас і викурюють, як шершнів,
Бо на що ще заслужили  ви?..

Видерсь з сховку ваш почин зловіщий,
Ревонув між хмар ніщивний грім,
Попри слізне « Ну а нас …завіщо??
Не по людськи!!! Ми ж то тут при чім?!…

Рвуться від уловів ваші верші,
В груди б'є копитом чорний грім,
Хоч хтось з вас й пита глузливо-вперто:
Ну а ми то, людоньки, …при чім?!»

СПОВІДЬ ЩЕ НЕЗАПУЩЕНОГО ДРОНА

Зітхає дрон: «Не припаду я пилом,
Як, зрештою, і вся моя сім'я;
Життя ж бо в нас, – лише на один виліт:
Запустять – і згоріти маю я.

Й лише одне-єдине мене тішить,
Що, коли з неба і впаду, мов птах – 
Ворожа сила спалахне, мов свічка
Посеред ночі в чорних полинах.

Такі ось оркам від мене «гостинці»
За  виплекане всім на лихо зло,
І дряпають підсмажені ординці
В своє зміїне, в болотах, кубло.…».

НЕ ОБІЙШЛА…

«Мене війна у часі обійшла…», 
Колись писав я в юності бувало,
Не знаючи, що та біда страшна,
Йдучи – услід сестру свою позвала.

Й що Та також припре свою косу, 
Заховану в червонім запиналі,
Яке тайком з собою принесуть
Ті, що  колись себе братами звали.

Не обійшла війна, не обійшла,
Як я надіявсь в юності бувало;
Тікаючи, нападниця страшна
Свою сестру зі сходу підізвала…

НЕ ПИТАЙ… 

Де розвіявсь той час, де той май?
За яким він туманом поплив?..
Не питай, не питай, не питай,
Що в душі моїй він залишив.

І яким іще квітом цвіте
Бодай в найсокровенніших снах
Усе те, дороге й золоте,
Що кудись відлетіло, мов птах.

І тепер лише пам'ять свята,
Бува, серця торкнеться, як май;
Оглянеться у юні літа
Й також тихо зітхне»Не питай…»

Отож, струни, уже помовчіть,
Не торкайтесь печаллю чола.
Коли десь, наче птах, проячить,
Чом так швидко весна відцвіла..

Й коли осінь уже завіта, –
Зустрічаючи, не забувай,
Чим були тобі юні літа
Й ні про що не питай, не питай…

СОНЯШНИК

Ще так мало сонячних вістей,
Не затих довкіл гарматний грім,
Та з окопів соняшник росте
Й в'ється бджілка золота на нім.

І хоч ще й до нас «щось» приліта,
Й ще в душі десь відчай не зачах, – 
Посмішка щаслива розцвіта
У солдатських змучених очах.

Й справді, мало ще щасливих сліз,
Радості у погляді твердім,
Та з окопа …соняшник проріс,
Й бджілочка, мов сонечко, на нім.

Й хоч так мало добрих ще вістей
Й всюдисущий дим ще не збілів,
Із окопів соняшник росте
У пробитім кулею брилі…

ПІД ІЛОВАЙСЬКОМ

Не зайве б здати всім на гідність тести,
Та, як на те, в кривавиці-росі
Росія знову суть свого братерства
Під Іловайськом* показала всім.
Й хоча клянеться, що вона всім мати,
Й що кожен з нас – для неї друг і брат,
Та уже вкотре підло в нашу хату
Остервеніло б’є з усіх гармат.
Й там, де вона, – лише війна та сльози,
Й по всіх, наскільки й пам’яті, літах,
Як не ховай, та проступає й досі
Любов ота в кривавих кольорах.
Пора вже здати всім на гідність тести,
Приспать образу, що не знає меж.
Тільки війну нічим не перекреслиш
І пам’ять на смітник не віднесеш!..

ДО МОСКАЛЯ-КОЛАБОРАНТА

Нащо, москалю, ти в нас смуту сієш?
Чом заважаєш вільно жити нам?
Росію любиш? –  так вали в Росію,
І тішся своїм «руським міром» там.

Не нахваляйся  зайве чубом русим
І тим, що можеш взяти «літр на грудь»;

Тікай чимшвидше до свого улусу
І стежку назавжди сюди забудь.

Знай, що тобі тут вже давно не раді,
Відколи показав своє нутро,
Смертями із запущених снарядів
Пробивши вкотре лиху чорне дно…

ЗАМІНУВАВ!

 – Де ж це наш сусід Монголич
Несподівано пропав?
 – Та, говорять, вчора школу
З бодуна …замінував.

І тепер, скривившись,  плаче,
Під своїм рудим плащем, – 
Зранку парк від куп собачих
«Розміновує» уже!!

ЗЛІСТЬ

 – Що це, куме, сталось з вами?
Чому ви такі сумні???
 – подружився з кулаками,
Тож дісталося й мені
Якимсь чином, ненароком,
Дораховуючи злість,
І тепер …з підбитим оком;
Вийти соромно кудись!.

ДО КОНЯ, що біля пам*ятника Щорсу у Києві

Все гаптує чомусь, вишива, та все «білим по білому»*-
Рій думок незбагненних моя бунтівлива душа:
«Чом ти, коню, їздця свого й досі не виніс із Києва,
Стільки літ, кам'яний, нам презирливо в очі іржав??

За який такий гріх оцю долю тобі намальовано,
Де кати топчуть квіт наш обірваний ще й потепер?
Чи миліша нагайка того, хто в сідлі, на цій площі обпльованій,
Куди стяг свій зловіщій в кривавій правиці припер?!!

Й незатишно душі, певне, теж шитій  «білим по білому»,
І питає вона у гриваня, що крізь вічність іде:
Чом ти не схарапудивсь і ката не виніс із Києва
Й не позбавив нас сорому, що обпіка й потепер???

Оглядаюсь, де все уже нібито «білим по білому»
І питаю в коня, що камінням в асфальти вже вріс:
«Чом ти не схарапудивсь і і Щорса не виніс із Києва
Й навпростець в дике поле галопом тоді не відніс??

Прим.: * Нині популярний і розповсюджений вид вишивання у деяких регіонах України