Микита Рижих. Добірка віршів «Казка з перерізаним горлом»

***
Не чисть мене
Нечисть мине
На честь мене
Хвиля віднесе
Час від нас
І привітається
Не сьогодні
Напевне завтра

***
Він сказав давай зробимо це в місіонерській позі
Відтак стало тихо
Чорна волосина впала на білосніжне простирадло

Що віднаходить рука у руці
Що винаходить губа на руці
Що відкриває клапан серця
Що відсікає сльоза

Яку щоку підставляв божий син
Яку щоку ляпаса отримує
Кожен із нас

Двері спальні було вибито з серця
Цвях відчаю забитий до перед
Серцевого клапану разом із болем

***
Мародери сексшопу коли господарі поїхали
Дитина загубилася в тц
Новоспечений сирота просить милостиню

***
Закодуй мене
Словом ділом
Зачаруй мене
Сонним тілом

Приготуй з мене страву
Винеси з мене сміття

Почисть круг від унітазу
Не забудь купити хліб
Візьми на своє ім'я кредит

***
Третій Рим
Звучить наче перша кнопка
Телебачення
Чи ще гірше
Смажене молоко
На коров’ячому лузі
Де нещодавно
Хтось знайшов казку
З перерізаним горлом
І понівеченим тілом
Шкода дельфін
Нізащо не пропливе
Крізь цей отвір
Вузький наче USB
Відшліфований каменем
Та стихією
Заради самотнього вовченя
Яке через багато років
Нагодує майбутніх
Володарів
Міста миру
Риму

***
Хто вас кохав? — ах, вас уже нема.
Навіки разом з ніччю засинайте.
І ви, і сон, і ніч, і смерть німа —
Романтика на Рейні, letzte Seite.

Хто вас кохав, о люба Лорелай?
Ви донька, ви коханка, чи ви мати?
Подумай і хоч голову зломай —
А відповідь ніколи вже не знати.

Хто вас кохав, той лицар молодий,
Якого біля Рейну ви чекали,
Коли почався вічний буревій?
Які тепер чекають вас вокзали?

Вокзал буття, вокзал пекельних кіл,
Ночей вокзал, вокзал вогню та світла?
Хто вас убив, хто вам за артобстріл?
Хто вбив любов, коли вона ще квітла?

***
Під піхвою луни
Хлюпочуть співом ріки,
Вони купають зорі в небесах,
По-материнськи тихо, 
Мов німі музики.
Хвилюються, що хвиля, наче птах,
Покине їх і вже
Не буде більш гуляти,
Ширяти у прозорості води.

Усе посне, лишень
Пливтиме Божа мати
Під піхвою луни,
Під сяйвом чистоти.

***
Зигзагуючи наче орнамент 
Наспівуючи тра-та-та-та
У кишці залізного вагона
Сиділи гарячі холодні люди
Сиділи голодні харячі люди

Куди вони їхали
Куди вони їхали

Туди

Де сонце ранішнє розхитує росу
На рубцях трави
Де вітер розносить по долу
Літери 
Аш англійська
Ша українська
Шай демотична

Пісок

Туди
Де із землі ростуть
Ніжні звірі
А на м’ясокомбінатах
Уже багато років
Вирощують 
Свіжі лимони

***
Безліч літ синій лід сивий дід
Намагався в собі розтопити,
Ліз у брід, поміж бід цілий рід
Наплодив і сказав, що не ми ти,

Тобто я — це не ми, тобто ти —
Не сім'я, не родина, не пращур. 
Я тобі, це, напевно, товкти
Намагаюсь даремно, хіба що

Будеш ти, як і я, сивий дід,
Намагатися лід розтопити,
І тоді, любий Каїне, рід
Наш продовжиться, темний і ситий.
2018 р.

***
Гіпертекст

Життя почалося з яйця
Бо земля насправді не кругла
Бо небо насправді не цвинтар 
Для розбитих літаків 
А комбайни зовсім не вбивці
На рудому полі
Від страху рудішому
За чорнобильський ліс

Життя почалося з яйця
Нестримно позіхаючи
Вивіряючи кожну пір'їну 
Тремтячої секунди
Розхристаної по паркам та горищам
На одному з таких
Лежимо я (2 штуки одна про запас)
Ти (1 штука)
Дерево (вісім десятків)
Насправді

Дитя почалося з яйця

Сонце (воно же жовток 3 штуки)
Майбутні молочні зуби (два три десятки)
Піхви (лише дві)
Та щось ще
Необов'язкове
Схоже на мораль
Або конституцію Нікарагуа
А може й любов — (1 шт.)

Життя почалося з яйця
Хто знає

***
Померли
Ромео та Джульєтта
А не їхні батьки
Так вийшло

Стара грушка
Наче ручечка
Принесена коршуном
Із гуляй-поля

Червона вишня
Вирощена в саду
Та
Зірвана в пеклі

Сріблясті міцубіші
Їдуть на схід
Де їдять кукурудзу
Фіни смажать балканських курок
А всі жінки носять хіджаби
І весь світ лише одна
Велика ялова корова

Дві пісні по траву
1
привіт іудо поцілуймося у губи
десь тут обабіч слів у морі снів і згуби
живе мій фюрер він співає до світанку
про чорну пані смерть а потім у фіранку
кидає м'ясо й кров і так росте трава

а як
ось так

Т Р А В А
Т Р А В А
Т Р А В А

Мій фюрер прокидається о восьмій
Пре сукню днів прасує попіл 
Він майже дорослий
Майже сокіл

Мій фюрер засинає опівночі
Коли згорає вогнище гріхів
Коли кипить вода у тлі морів
Коли його точніше наші очі
Лоскоче місяць

Мій фюрер
Точніше ми
Складаємо пазли

Мій фюрер
Точніше це ми
Малюємо барви

То чого б нам
не написати Портрет з себе
без ком
без фарб
навіть без літер

Мій фюрер
Точніше 
Це Ми

2
мій батько навчався з макроном на кафедрі нафти
та згодом пішло все на так і не сяк
сказали йому що таких не беруть в космонавти
і навіть не садять в радянський літак

мій батько навчався з хрущовим на кафедрі свисту
але став качати даремно права
під шепіт дощу під співочий мотив падолисту
зронив він останні студентські слова

а тим часом
почала рости трава

як
ось так

Т Р А В А
Т Р А В А
Т Р А В А

Але насправді всього цього не було
Все це йому здалося
І трава не трава
І слова не слова
І та дівчина яку він поцілував уві сні
Хто вона

І хто насправді він
У мертвій столиці
Живий син
 
***
На зупинці Ирій-стріт
Під час моєї третьої подорожі
За кордон альбомного аркуша
Я загадав слово

Напевно 
Є певна відсутність
У присутності такої таємниці
Особливо коли мова йде про літери
Посіяні колись моїм прадідом Семеном
На маленькому клаптику городу
Перекритого з усіх боків тином
Із написом Вхід заборонено

Є певна присутність
У відсутності певності

Це нагадує сни
Коли ти на них дивишся
Пошепки повторюєш своє ім'я
А вони дивляться на тебе
Та ніяк не називаються
А довкола
Ходять білі тигри у чорну полоску
Розповідаючи про свою відчайдушність 
У коханні та приголомшливу відвертість
Зі здобиччю

І тоді починається подорож четверта
Ти навіть не помічаєш коли цифра три
Змінюється на цифру чотири
І все міняється
Лишень свіжі рубці трави
Наче надокучливі звірі-комахи
Повторюють своїм дзижчанням 
Я тебе люблю

Я тебе люблю
Ну ж бо
Чи є у світі таке слово
Яке я загадав під час своєї минулої подорожі?

Чи існують у світі геометри
Які зможуть вивести формулу слова?
Чи є на світі такі бухгалтери
Які підрахують кількість
Щоденних подорожей
У країну тигрів і країну людей?
Чи існують на світі такі художники
Які зможуть вивести мене з альбомного аркуша
Чи зобразити мене на ньому? —
Лише їм під силу
Зрозуміти всі ті таємничі подорожі
За кордон альбомного аркуша...

Пензлі буденних снів було зважено
Адцять мільйонів душ
Адцять мільярдів чоловік
Адцять еонів снів 
Дев'ять десятків художників

***
Місто намисто
У вогниках темряви 
У кучерях лисих лісів
У спільній самотності
Літери А
Літери Б

Море намист
Спадає на прилисток
Неначе лягає на землю
Споконвічним сном
Лягає на землю
А земля
Бере ці моря до себе
У голову
У душу
У тіло
Спадає на землю

І сум
Наче хвилі
Хлюпоче

І сум
У вигляді хвилі
Хлюпоче

Чайки

Щасливі вони всесильні
Вони казали дякую землі
Так що
Ось так
Навіть не підозрюючи
Що насправді земля
Це море намист
Як писанка
Місто намисто
Місто писанка
На березі невідомого моря
Що зветься ти я
Що зветься ви ми
Що має власні хвилі
Власне небо
Та власних чайок
На березі святої німоти
Схожою на все
Та схожою на ніщо
Одночасно