18-02-2024 Марґеріт Юрсенар (Marguerite Yourcenar) 30

Біографія Марґеріт Юрсенар

Марґеріт Юрсенар (справжнє ім'я Марґеріт Антуанетта Жанна Марі Ґіслен Кленеверк де Креянкур) – французька письменниця; перша жінка – членкиня Французької академії, обрана в 1980 – народилася 8 червня 1903 року в Брюсселі в аристократичній родині.

Батько майбутньої письменниці був французом, мати – бельгійкою. Уже змалку Марґеріт часто переїжджала з місця на місце: влітку жила у Бельгії, у Вестенді, де на березі моря у батька була власна вілла, взимку – у Парижі. У 1914 Юрсенар разом із батьком відвідала Англію, а після повернення у 1915 у Париж, вражена світом античного мистецтва, з яким познайомилася в англійських музеях, почала посилено вивчати давньогрецьку й італійську мови. Крім античної, захопилася англійською класикою, особливу перевагу віддавала творам В. Шекспіра. Пробувала власні сили у літературі, написавши віршовану драму «Ікар», ще незрілу, яка все ж пізніше була надрукована під назвою «Сад химер».

Починаючи з 1920-х, Марґеріт майже постійно подорожувала. У 1922 вона здійснює свою першу мандрівку по Італії. У 1930-х мандрувала Грецією, Австрією, балканськими країнами. У 1937 вона познайомилася з американкою Ґрейс Фрік, котра зіграла надзвичайно важливу роль у приватному житті Юрсенар. У 1937–1938 вони разом здійснили подорож у США, а через рік Юрсенар знову повернулася туди, щоби оселитися на наступні дванадцять років. Деякий час працювала в американському коледжі, де викладала французьку й італійську мови, водночас працювала класною вихователькою, а наприкінці 1940-х разом із Грейс Фрік замешкала на невеличкому напівбезлюдному острівці Маунт-Дезерт поблизу північно-східного узбережжя США, де вони спільно прожили майже три наступні десятиліття у придбаному будиночку, який назвали «маленьким задоволенням». У 1947 Марґеріт отримала американське підданство й обрала собі прізвище Юрсенар, яке вона спочатку використовувала як літературний псевдонім і яке є анаграмою, утвореною від перестановки літер прізвища її батька.

Творчість Марґеріт Юрсенар

Постійно літературною працею Юрсенар почала займатися з початку 1920-х. За два десятиліття до початку Другої світової війни вона встигла видати три романи «Алексіє, або Трактат про даремне протистояння» («Alexis, ou le traite du vain combat», 1929), «Монета мрії» («Denier du reve», 1934), «Останній постріл ката» («Le coup de grace», 1939). У цей самий період вона написала дві драми, які були опубліковані пізніше, «Електра, або Обличчя без масок» («Electre ou la Chute des masques», 1954) і «Містерія Альцести» («Le mistere d’Alceste», 1963), цикли оповідань «Запряжена смерть» («La mort conduit l’attelage», 1934) та «Східні новели» («Nouvelles orientales», 1938), а також збірку віршів у прозі «Вогні» («Feux», 1936), що була ліричним відгомоном пристрасного нещасливого кохання, яке письменниця пережила у роки юності.

Довоєнні твори Юрсенар ще не цілком позбавлені запозичень і стилізацій. Дослідники відмічають особливо помітний вплив на ранні твори Юрсенар Ж. Жіроду. Тематичне коло ранньої прози письменниці надзвичайно широке, зазвичай зорієнтоване на сучасну злободенну проблематику, але водночас надзвичайно густо насичене античними ремінісценціями й алюзіями. В античності вона побачила «полудень людства», епоху гармонії людини з навколишньою природою. Наступні епохи, особливо сучасна, асоціюються для неї з царством темряви. Вона повсюди бачить ознаки анархії. У релігійному житті це передусім втрата почуття священного хвилювання. Уседозволеність, трансгресія основоположних законів природи та суспільства.

Новий етап у творчості Юрсенар відкрив її роман «Спогади Адріана» («Les Memoires d’Hadrien», 1951), який вона розпочала писати ще у 1929, а продовжила лише наприкінці 1940-х. Твір стилізований під нотатки римського імператора Адріана, котрий правив у першій третині II ст. й увійшов в історію античності не лише як політичний та державний діяч, а й як один із найосвіченіших монархів Європи, поет і поціновувач поезії, філософ і вчений, містик і меценат, котрий одним із перших відкрив для Європи багатий культурний спадок давньогрецької цивілізації. Постать імператора зацікавила письменницю також і тому, що Адріан був, так би мовити, людиною перехідної епохи, коли стара язичницька віра ще остаточно не втратила свого значення і впливу на свідомість сучасників, а нова християнська цивілізація ще тільки зароджувалася, і це спричинювало кризу віри та конфлікт світоглядів, які Адріан, як освічена і розумна людина, переживає особливо гостро.

У 1968 вийшов друком ще один відомий роман Юрсенар «Філософський камінь» («L’oeuvre au noir»), в якому письменниця звернулася до епохи релігійних війн у Європі. У центрі роману – лікар і алхімік Зенона, котрий вірить у безмежні можливості людського розуму і культивує це як найвищу людську якість, але щоразу, намагаючись використати свої знання на користь людям, отримує протилежний результат: його знання та вміння намагаються використати з аморальною метою люди, котрі прагнуть влади чи збагачення. Пошуки таємниці філософського каменя перетворюються у романі на символ допитливого, сповненого творчих потенцій людського розуму, що прагне до самопізнання, намагається вирватися за межі рутинних уявлень і забобонів.

Якщо у довоєнний період письменниця була відома переважно лише у французьких письменницьких колах, то романи «Спогади Адріана» і «Філософський камінь» принесли Юрсенар справжню літературну славу. У 1968 за «Філософський камінь» вона отримала престижну літературну премію «Феміна», у 1971 її обрали членом Бельгійської королівської академії, а 22 січня 1981 Марґеріт Юрсенар першою з жінок була прийнята у традиційно чоловічий склад Французької академії.

З кінця 1970-х розпочався новий, останній, етап життя і творчості письменниці. Після смерті у 1979 Ґ. Фрік Юрсенар продовжувала жити на острові. Водночас широке літературне визнання дало їй можливість повною мірою задовольнити свою давню пристрасть до мандрів світом. На межі 1970–80-х вона відвідала Італію, Єгипет, Японію; під час мандрівки у Кенію у 1984 потрапила в автомобільну аварію, а в 1985 в Індії змушена була перервати чергову подорож через серйозні ускладнення із серцевою діяльністю.

Марґеріт Юрсенар померла 17 грудня 1987 року у Маунт-Дезерт-Айленд (штат Мен, США) в одній з американських клінік.

Серед останніх творів письменниці – збірка повістей «Як вода, що тече» (1982), а також незакінчена автобіографічна трилогія «Лабіринт світу», куди увійшли книги «Благословенні спогади» (1974), «Північні архіви» (1977), «Що? Вічність...» (1988).

Твори:
Le Jardin des chimères (1921, поезія).
Alexis ou le Traité du vain combat (1929, роман).
La Nouvelle Eurydice (1931, роман).
Pindare (1932), essai.
Denier du rêve (1934, роман).
La mort conduit l'attelage (1934).
Feux (1936, поезія в прозі).
Les Songes et les Sorts (1938).
Nouvelles orientales (1939, оповідання).
Le Coup de grâce (1939, роман).
Mémoires d'Hadrien (1951, роман).
Électre ou La chute des masques (1954).
Sous bénéfice d'inventaire (1962, есе).
Ah, mon beau château (1962) (про замок Chenonceau).
Qui n'a pas son Minotaure ? (1963).
L'Œuvre au noir (1968).
Fleuve profond, sombre rivière (1974, поезія).
Le Labyrinthe du monde. I, Souvenirs pieux (1974).
Le Labyrinthe du monde. II, Archives du Nord (1977).
La Couronne et la lyre (1979, поетична антологія перекладів з грецької).
Mishima ou la Vision du vide, (1980, Gallimard, есе).
Comme l'eau qui coule (1982) (Anna, soror, Un homme obscur, Une belle matinée).
Le Temps, ce grand sculpteur (1983).
Les Charités d'Alcippe, (1984, поезія).
Le Labyrinthe du monde. III, Quoi ? L'éternité (1988).