Черниш Владислава. Конкурс драбблів
Янгол життя
-Ти зарано тут з’явився. Твоє життя повинно бути довгим, -промовила до мене жіноча постать.
Я не міг її розгледіти, адже навкруги розлігся густий туман. Тіло пробирало холодом. Всі кістки боліли.
-Все, що від мене залежало я вже зробив. А тепер....Мене чекають загиблі побратими.
-Ні. Ти сміливий, відважний воїн. Невже полишиш родину, яка чекає на тебе? Невже забудеш про горе та гнів?
Згадавши пережиті емоції та події, до мене повернулася жага до життя.
Госпіталь. Біля ліжка сидять заплакані донька та дружина. Поряд стоять побратими, їх обличчя щасливі. У вікно світить яскраве сонце, а в чистому небі пролітає пара білих голубів.
