Ґуді Блейк і Гарі Ґіл. Вільям Вордсворт

Автор: Вільям Вордсворт, англійський поет-романтик

Вільям Вордсворт (1770–1850) — знаний англійський поет, один із засновників романтизму у Великій Британії. 1798 року Вордсворт разом з поетом Семюелем Тейлором Колриджем опублікував збірку «Ліричні балади». До цієї збірки увійшла лірична балада Вільяма Вордсворта «Ґуді Блейк і Гарі Ґіл». Цей твір досі не був перекладений українською мовою. Балада править за яскравий приклад того, як в художній практиці поета реалізовувалися важливі принципи нової романтичної поезії, теоретичні засади якої Вордсворт виклав 1800 року у передмові до другого видання збірки «Ліричні балади». Поет стверджував, що події твору реальні, вони мали місце у Ворвікширі, Англія. Він вказує конкретне місце, де жили його герої Ґуді та Гарі. Головні персонажі балади — заможний фермер Гарі Ґіл та бідна селянка Ґуді Блейк — зображені за допомогою стилістичного прийому антитези, який увиразнює контраст між ними: Гарі постає як молодий і сильний чоловік, а Ґуді — як стара та слабка жінка. Через свою страшну бідність холодною зимою Ґуді змушена вдатись до злочину: вона підкрадається до будинку Гарі і краде маленькі гілки з дерев’яного тину фермера. 1776 року за такий злочин в Англії тяжко карали: від найвищого штрафу (у 10 шилінґів) до семирічного ув’язнення. Схоже, що ніхто не мав ні найменшого співчуття до Ґуді, зокрема і Гарі, який, незважаючи на своє заможне життя, прагнув її покарати.

Наприкінці балади автор звертається до читачів через ліричного героя, закликаючи задуматись над подіями твору і поведінкою обох персонажів. В основі балади лежать християнські моральні цінності. Вордсворт демонструє негуманність вчинку Гарі та невідворотність покарання за нелюдяність героя, викликаючи у читачів глибоке співчуття до нещастя Ґуді. Проблема людських стосунків, її соціально-моральна гострота робить баладу англійського романтика Вільяма Вордсворта особливо актуальною та злободенною, оскільки багато людей потребують допомоги в цей непростий час тривалої боротьби України за свою незалежність і суверенітет проти збройної агресії росії.

Вільям Вордсворт

Ґуді Блейк і Гарі Ґіл

Правдива історія

Що трапилось? Що трапилось?
Чому тривожний Гарі Ґіл?
І зуб на зуб не попадає,
І вибиває дрижаків.
Йому й желетів вистачає,
І теплих сорочок, і пальт,
Він вкрився ковдрою м’якою,
А зуби далі цокотять.

І в березні, і в грудні, й в липні,
Сусіди кажуть, недарма,
Із Гарі Ґілом все те саме:
Його нутро мороз пройма.
І уночі, і вранці, й вдень,
Постійно з Гарі все те саме:
Тремтить без перестанку він
Під сонцем, місяцем, зорями.

Був хтивий Гарі молодий;
А хто ж такий міцний як він?
Рум’яні щоки, як вогонь,
А голос грізний, як той грім.
А бідна Ґуді Блейк — стара,
Голодна, немічна, убога.
Її розвалена хатина 
Стоїть самотньо край дороги.

У хаті поралась весь день,
А ввечері за копійки 
Робила. Що сказати?
Не заробила й на свічки.
Північний вітер хилить глід;
Повільно тануть сиві роси.
На пагорбі, самотній зовсім,
Хатинки Ґуді образ блід.

Дві Жінки на однім вогні
Варили юшку, як я знаю,
У себе вдома. А вона?
Її самотністю скувало.
Якби ж це був той світлий день,
Той довгий, теплий, літній —
Вона б співала тих пісень,
Що й жайворонки в квітні.

Та рік потоки лід скував
Аж в Ґуді кості затрусились.
Якби зустрів її в той час —
Не витримав ти й сам зомлів би.
Як ви могли вже зрозуміти,
Себе не мала куди діти.
Та й спати складно, коли холод
Гризе тебе сильніш за голод.

О, яке щастя то було,
Коли узимку вітер стихне,
Лежить навколо трохи тріски
Або старих гнилих гілок.
Та скільки Ґуді не збирала
Сухеньких гілочок й кори,
Усі навколо про це знали:
Їй вистачить лиш на три дні.

І ось терпіть не стало сил,
Болять старечії кістки,
Так сильно манить він її —
Старенький Гарі Ґіла тин.
І кожен раз, коли стару
Мороз проймав аж до кісток,
Лишала ліжко, дім, і йшла
Із тину Гарі драть гілок.

Давно вже Гарі припускав:
За дурня Ґуді його мала 
І тин тихенько розбирала.
За це він їй помститись мав.
Поклявся він свого добитись,
І уночі, у холод, вітер,
Лишав свій дім і йшов у поле,
Щоб Ґуді Блейк впіймать раптово.

Й одного разу, за снопом,
Сховався він і виглядав:
А сяйний місяць в небесах
Під інеєм стерню сховав.
І раптом чує щось; застиг…
І знову шум! Він з гори вниз:
А там внизу, десь коло тину,
Клопоче Ґуді без упину.

Одну за одною вона
Тягнула палі з огорожі.
Сховала Гарі бузина,
І він чекав був на сторожі.
І от нарешті тої хвилі,
Коли вже повний був фартух,
На неї гримнув що є сили —
Аж з Ґуді ледь не вийшов дух.

Її за руку він схопив,
Жорстоко стис і потягнув.
«Нарешті я тебе зловив!» —
На неї гаркнув і струснув.
Не мала Ґуді що й сказати
І з остраху впустила хмиз;
До Бога, на коліна впавши,
Звернулась, до судді усіх.

До неба кволі руки звівши,
Що Гарі не хотів пустить,
Благала: «Боже, милий,
Най не зігріється повік!»
Вона стояла на колінах,
А місяць холодно світив;
Мороз пробіг по його спині,
Домів пішов — її лишив.

Потому всіх і все клянув
За те, що холодно йому.
Лицем похмурий, в серці біль.
«О лихо!» — плакав Гарі Ґіл.
В той день накинув він пальто,
Хотів зігрітись він було,
В четвер аж два собі надів,
В суботу в трьох він вже ходив.

Все було марно — не зігрітись;
Не мав себе куди він діти
Від холоду, що все сильніш
Примушує його трястись.
Із кожним днем йому все гірше.
І говорили всі навколо:
«Не стане вже йому тепліше.
Така вже, мабуть, його доля».

Ні з ким вітатися не хоче,
Ні зі старим, ні з молодим,
Весь час під ніс собі буркоче
«Змерз бідолашний Гарі Ґіл!»
Чи спить, чи ні, вночі чи вдень
Тремтіти вже йому несила.
Та поміркуйте, вас молю я,
Про Ґуді Блейк та Гарі Ґіла!

Автор передмови та перекладу з англійської Артем Фурманчук.