Зіняк Олександр. Таємнича історія на ніч

Мова піде про одне із самих старих сіл Волинської області,назва котрого не змінювалася багато століть і по цей день.
Назву села вказувати не будемо,щоб не завдавати незручностей його жителям, адже історія ця,як і персонажі в ній, дуже таки негативні.
Було це 160 років тому,після відміни кріпосного права,у 1861 році, згідно з котрим його позбулися в Україні понад 22,5 мільйона осіб.
Є безліч міфів і легенд України про те,що церкви ішли під землю під час раптових землетрусів,інколи разом з вірянами.
В цьому селі старші люди розповідали страшну історію,котру передавали із покоління в покоління,як церква за ніч повністю пішла під землю і земля на тому місці замкнулася так,що залишилося мало місця для доказу існування тієї церкви.
Старовіри пояснювали це великими гріхами зі сторони вірян,котрі робили у житті ганебні вчинки ,як словом так і ділом,а потім ходили до церкви замолювати їх,хоча продовжували їх вчиняти знову і знову,бо Господь милосердний і все простить,як вважали вони.
Саме про один такий ганебний вчинок скоєний однією сім'єю у цій таємничій історії , оповитій густим туманом загадковості  і піде мова.
Сім'я,про котру піде мова,стали вільними від кріпосного права,адже до цього вони і були тими самими кріпаками.
Головною в сім'ї була жінка чоловічої статури з угловатими рисами обличчя,з великими кулаками, грязними завжди грубими нігтями і пронизливими очима,котрі часто кліпали із-за гарячого характеру особи, ім'я якої - Параска.
Було у цієї Параски два сина,віку якого ніхто не знає вже.
Також жила з нею невістка,котра вийшла заміж за молодшого сина,котра чимось і нагадувала свекруху,проте була охайніша в одязі і побуті, проте набагато гостріша на язик,що навіть сама Параска її побоювалася а не лише сусіди і люди того села.
Головною зброєю що Параски,що Стефки,був саме язик,адже ним вони наводили склоки, говорили всілякі підлості в тому селі, навіть подейкували що стара вміла наводити порчу,а коли в них вже нічого не виходило,то вони тими брудними язиками жалілися чи то солтису,чи то стражам порядку (саме так в ті часи називали поліцію), звичайно вони робили чистої води наклеп і причому їм було всерівно чи це родич,а чи далека людина.
Був у цієї горе сім'ї їхній близький родич,котрий по своєму віці дуже захворів,та в кінці так зліг що взагалі піднятись незміг,дядько Тимофій.
За дядька,якщо написати пару слів,варто сказати що людина була неспроста.
З виду соромно жив в свому дерев'яному будиночку маленькому,ніколи одружений небув,хоча на вроду, у молоді роки,був надзвичайно таки красивим, навіть не симпатичним.
Хоч обходився без жіночих рук,це не завадило дядькові тримати його в чистоті і порядку.
На земельній ділянці у нього завжди була чистота,все доглянуте.
Лікі дядько ніякі не визнавав,лікувався лише народними засобами,травами і т.п.
Хоч дядько вів самотній стиль життя,проте завжди був привітним до рідних і близьких, навіть до оцих гадких родичів,котрі і його обсуждали,хоча не було дійсно за що,адже дядько нікому в житті нічого поганого не зробив,проте він якби нічого не бачив і не чув зле у свою адресу чи принаймі робив вигляд що нечує.
Коли зліг дядько,його близький племінник взявся його доглядати,проте у нього було багато роботи по господарству і він часто невстигав справитись то покормити дядька,то змінити спідню білизну під ним і звичайно став плакатись племінник на таку свою долю,що родина велика,а доглядає лише він.
Про це знала і Параска ,і дуже зла була на того племінника,адже чула не від одного що той Тимофій має багато як грошей,які все життя збирав,так і золотих монет,котрі десь добре переховував від сторонніх очей.
Коли Параска взнала що племінник дядька так жаліється і скиглить на долю,то одразу збагнула що їй може і дістатися Тимофія скарб.
Швидко вона взяла ініціативу у свої руки,намовила Стефку і меншого сина Федота, пообіцявши їм золоті гори і хороше життя до кінця їх днів,та так затянто все розписала,що аж руки почали труситись від жадібності,а в очах її синка, Федота щей нехороший блиск з'явився,котрий вказував на те,що він готовий був на все ради наживи.
За молодшого сина можна написати лише пару слів,бо парубок не дуже блистав інтелектом - сільський, здоровий, завжди червонопикий хлопець,в молоді роки сильно пив,проте Параска напоїла його якимось зіллям з наговором,так подейкували коли він привів невістку Стефку,бо боялася що розлетиться сім'я і він перестав пити,ба, навіть сам зневажливо відбивався про п'яниць став .
Чоловік був жадібний,мав агресивний характер,завжди вступав у конфлікти і бійки,причому бив односельчан з такою собі пристрастю,"по хазяйськи",як сам висловлювався про це.
Проте повернімося до самої події.
Отож Параска з невісткою, Федотом( старший син давно жив окремо) після недовгих перемовин з Тимофієм , взялись доглядати кволого,бо той настільки вже був немічним що було йому всерівно хто це робитиме .
Параска кожен день приходила до Тимофія,жаліла його,молилася за нього,причому лише при ньому, тобто хитро пускала пилюку в очі, жалілася ...старому сльозно на своє життя,на людей котрі їх наче ображають,на злидні в яких живуть, навіть намагалася позичити у Тимофія незначну суму,якоби на зерно для сівби.
Проте Тимофій був розумний чоловік і одразу збагнув що стара Параска хоче заволодіти його скарбом,але щоб та відчепилася від нього він подарував її сину Федоту віз зі збруєю і коником,так як розумів що вже ніколи не сяде на віз,а от зі скарбом розставатися ніяк не хотів,бо як то кажуть "надія вмирає останньою",а іскорка життя всеж в ньому тліла і він мав надію що проклята недуга полишить його і він якось зможе шкандибати по світу.
Коли Парасці відмовили в грошах настрій у горе сім'ї різко погіршився, навіть стала абияк кормити діда,зі злобою пхати ложку тому в губу,що аж каша чи зупа вилітала з рота, білизну міняла рідше, дивилася своїми і без того наглими очима повних злоби вже з ненавистю, навіть задумувалась якби то знову запрягти племінника щоб доглядав за тим клятим Тимофієм..аж тут вона запримітила через вікно,коли йшла додому ,як старий щось мацає під матрасом і не як небудь,а що всіх сил лізе під солом'яну набивку і дістає звідти карбованці і розглядає.
Параска аж ойкнула від радості,криво усміхнулася і чим дуж погналася своїми кривими ногами до себе додому.
Зібравши всю сімейку гордо сказала:
- Що я вам діти обіцяла,я даю,все для вас.
Скарб Тимофій тримає під собою, лежить на ньому.
Потім почала швидко пояснювати родині що діяти тре швидко поки хтось інший небрибрав гроші до рук,зокрема,в першу чергу - племінник,котрий,сволота,теж навідує дядька час від часу.
Говорила так що аж слюна капала з рота,а очі котрі без того бігали в різні сторони, почали вертітися як планети по сонячній орбіті від перенапруження і спрагою близької наживи.
Потім стара взяла сина за руку і ніжно,але внятно сказала:
- Якщо хочете жити багато то треба діяти сьогодні вечері,коли підемо до тої каліки,ти мусиш допомогти відправитись  на той світ дядькові,бо інакше всі кошти той віддасть племінникові,нутром чую .
Вираз пики Федота після слів матері не змінився,не кліпнуло око,не дьорнувся вус,адже він давно подейкував обшукати дядька халупу,але не міг ,бо старий був завжди при пам'яті,то Федот реально подумував щоб придушити дядька подушкою.
Тому мати лише допомогла йому в його злочинних намірах ...
Сімейка вечором зібралась і почимчикувала до хати Тимофія,коло хати Параска швидко,але пронизливо і уважно подивилася по сторонам чи бува ніхто не вештається ,а за племінника знала,що спить заморений після городів,що обробляв цілий день людям ,тому відносно його відсутності була впевнена 
Зайшовши в хату і чомусь перехрестила сь перед іконою,погасила свічку і дико кивнула синові,а сама стала тримати руки Тимофія ,а Стефка кинулася на ноги,в той час коли Федот накинув ярісно подушку на обличчя старому і став зо всієї сили душити.
Отак Тимофій відійшов без єдиного зойку на той світ.
Коли злочинці віддихались,а Стефка щей проригалась у відро,вони зняли діда на дерев'яну підлогу,перевернули матрас і накінець побачили під ним чотири хустини,в яких були замотані гроші,безліч золотих монет і дорогих прикрас,які очевидно взялися у Тимофія у спадок від батька,котрий, подейкували,був розбійником на дорогах,а чи то є правда невідомо і донині,проте факт був у руках злощасної сімейки...
Пройшов певний час,Тимофія давно похоронили з почестями, навіть котрі організував син Параски,хоча та скрипіла на нього, мовляв що скажуть люди за які це кошти 
Тай почав синок будувати нові світлиці, хороми, навіть дах новенькою бляхою накрив.
Купив навіть новеньку бричку ,котру робили під замовлення з ексклюзивними ,як тепер ,кажуть оббитими хорошим металом дерев'яними колесами.
Як нестаралась Параска приструнити сина,щоб той нерозпускав коштів,тай і не світився - не змогла .
Зупинитися Федот вже не міг, жадібність і бажання гарно жити взяло верх..
Пройшло стільки багато часу,що навіть плітки про те що саме ця сімейка вкрала у діда скарб перестали ходити по селі.
Все було добре в цих пройдисвітів - хороми,коні файні, господарка,брички,котрі синок так полюбив міняти,якби не одне но..
Став Тимофій покійний їм снитися і докоряти за погибель свою, причому кожному з них, практично кожну ніч,дійшло до того що став Парасці і в день ввижатися,що реально доводило до божевілля.
Як не старалася Параска,які молитви нечитала,чим непосипала кругом хати,нічого не помагало.
Аж ось недільного ранку пішла сімейка до церкви,так як неприйнятно було на бричках до неї їхати.
Гарно вдягнені,вишиті вбрання, навіть парфум,що було в ті часи рідкість,пах від них на пів села,що собаки так принюхувались з кожного двору що вибігали,що гавкати переставали.
Сімейка зайшла до церкви б'ючи поклони,підійшли до самого алтаря і стали ставити свічки,попередньо записали в грамоті церковній -  за усопшого раба Божого Тимофія.
Почала Параска і її свита з якимось навіть фанатизмом хреститись і просити тихо прощення і навіть,як здалося Парасці,аж легше їй ставало на душі,аж тут біля великої ікони розп'яття як-би з-за неї вона побачила ....привид Тимофія,якій докірливо кивав їй головою,з жахом  вона 
подивилася на дітей,але побачила що вони самі щ боязню дивляться в сторону розп'яття і зомліла стара.
В той час коли почали Параска приводити до пам'яті церква задвигтіла,все заскрипіло,щось наче завило і стрімко пішла під землю,що навіть ніхто вискочити не встиг,та навіть і важкі церковні двері наче якась невідома сила зачинила і ставні на вікнах закрились.
Пройшло дуже багато років,століть навіть, проте про церкву яка пішла під землю разом з прихожанами пам'ятають старовіри і стараються люди об'їздити те місце,бо кажуть блуд чіпляється до людей і крики іноді чути вночі,тай тіні страшні.
В селі тому лихих баб так і називають не інакше як - Параска.
Отака історія ,а чи міф то,а чи дійсно правда судити читачеві.
В кінці задам всім,як жінкам,так і чоловікам одне питання:
- А чи багато таких Парасок серед нас?

2024 рік.