Біографія Оскара Вайлда

Оскар Фінгал О'Флагерті Вілс Вайлд – ірландський англомовний поет, драматург, прозаїк, есеїст – народився 16 жовтня 1854 року в Дубліні (Ірландія, Велика Британія). Був другим з трьох дітей у сім'ї сера Вільяма Вайлда і Джейн Вайлд.

Мав старшого на два роки брата Вільяма («Віллі»). Вільям Вайлд був провідним в Ірландії хірургом-ото-офтальмологом (вухо і око) і 1864 року був посвячений в лицарі за свою службу медичним радником і помічником Уповноваженого з перепису населення Ірландії. 2 квітня 1857 народилася сестра майбутнього письменника Ізола Франческа Емілі. Вона померла у дев'ять років від пропасниці.

До дев'яти років Оскар здобував освіту вдома, де французька bonne і німецька гувернантка навчили його своїх мов. Далі, в 1864–1871, навчався в Королівській школі Портора в Енніскіллені (графство Фермана). Оскар закінчив Портору королівським стипендіатом і від 1871 до 1874 року вивчав класику в Триніті-коледжі в Дубліні, де ділив житло зі своїм старшим братом Віллі.

Додаткову освіту давало Університетське філософське товариство. Вайлд швидко став його визнаним членом. В Триніті Вайлд зарекомендував себе як блискучий студент: у свій перший рік посів перше місце в класі, на другий рік виграв стипендію на конкурсному екзамені, а на випускному екзамені виграв Золоту медаль Берклі з грецької – найвищу академічну нагороду Університету.

З 1874 до 1878 Вайлд вивчав грецьку у Коледжі Магдалени й звідти подавався на вступ до Оксфордського університету.

Навчаючись у Коледжі Магдалени, Вайлд особливо прославився своєю роллю в естетичному і декадентському рухах. Мав довге волосся, відверто зневажав «чоловічі» види спорту, хоча часом боксував, і прикрашав свої кімнати павичевими перами, ліліями, соняшниками, блакитною порцеляною тощо.

Після закінчення Оксфорда Вайлд повернувся до Дубліна, хоча незабаром знову поїхав до Англії. Потім лише ненадовго двічі відвідав Ірландію.

Від часів свого вступу до Триніті-коледжу Вайлд публікував вірші і поеми у журналах, зокрема в «Kottabos» та журналі Дублінського університету. У середині 1881 року 27-річний поет видав збірку «Вірші», у якій переробив і доповнив написане раніше. Цю книгу добре прийняли і розкупили перший тираж у 750 примірників, підштовхнувши до друку нового видання 1882 року.

Заробіток, а також очікуваний прибуток від «Падуанської герцогині», дозволили Вайлдові поїхати до Парижа, де він перебував з лютого до середини травня 1883. У серпні ненадовго повернувся до Нью-Йорка для роботи над постановкою Вери, права на яку він продав американській акторці Мері Прескотт. Спочатку глядачі добре прийняли спектакль, однак коли критики почали писати прохолодні рецензії, відвідуваність різко впала, і спектакль закрили через тиждень після прем'єри.

1881 року в Лондоні Вайлда познайомили з Констанс Ллойд, дочкою Гораса Ллойда, заможного королівського адвоката. Він зробив їй пропозицію, і вони одружилися 29 травня 1884 в англіканській Церкві святого Джеймса. У подружжя народилося двоє синів – Сиріл (1885) і Вівіан (1886).

1886 року в Оксфорді Вайлд познайомився з Робертом Россом. Зі слів Річарда Еллманна, цей рано змужнілий 17-річний юнак «такий молодий, але вже такий досвідчений, був сповнений рішучості спокусити Вайлда».

Критика з мистецьких питань у газеті «The Pall Mall Gazette» спровокувала листа на самозахист, і незабаром Вайлд став дописувачем цього та інших журналів. Це тривало в 1885–1887.

У середині 1887 Вайлд став редактором журналу «Жіночий світ», а його ім'я займало примітне місце на обкладинці. Він одразу додав у зміст номерів поважні статті про виховання, культуру і політику, водночас зберіг обговорення моди і мистецтва. Зазвичай число містило два прозаїчні твори: один, щоб читати дітям, а інший для самих жінок. Вайлд докладав значних зусиль, щоб залучати хороші матеріали від широкого кола своїх мистецьких знайомств.

У жовтні 1889 Вайлд нарешті знайшов свій голос у прозі, і наприкінці другого року полишив «Жіночий світ». Журнал пережив його лише на один рік.

1888 року Вайлд опублікував «Щасливого принца та інші казки» і регулярно писав казки для журналів. У 1891 опублікував дві збірки «Злочин лорда Артура Севайла та інші оповідання», а у вересні – «Гранатовий будиночок». «Портрет пана В. Г.», який Вайлд почав 1887 року, вперше вийшов друком у Blackwood's Magazine у липні 1889.

Втомившись від журналістики, Вайлд взявся за повніший виклад своїх естетичних ідей у серії довших прозаїчних творів, які вийшли друком у головних літературно-інтелектуальних журналах того часу. У січні 1889 в журналі «Дев'ятнадцяте сторіччя» вийшов твір «Занепад брехні: діалог», а в The Fortnightly Review, редактором якого був Вайлдовий друг Френк Гарріс, – сатиричний життєпис Томаса Гріффітса Вейнрайта під назвою «Перо, олівець і отрута».

1890 року в липневому номері журналу «Lippincott's Monthly Magazine» вийшла друком перша версія «Портрет Доріана Грея», разом з іще п'ятьма оповіданнями.

Рецензенти відразу ж розкритикували роман за декаданс і гомосексуальні алюзії. Для книжної публікації 1891 року він його суттєво переробив: додав шість нових розділів, прибрав деякі відверто декадентські уривки і гомоеротику, а також додав передмову, яка складається з двадцяти двох епіграм.

Не задоволений навіть більшою ніж будь-коли славою в Лондоні, в жовтні 1891 Вайлд повернувся до Парижа, цього разу як шанований письменник. Його приймали в літературних салонах, зокрема знаменитому «mardis» Стефана Малларме, відомого тогочасного поета-символіста. Дві п'єси Вайлда 1880-х років, «Віра, або Нігілісти» і «Падуанська герцогиня», не мали великого успіху. Він і далі цікавився театром, і тепер, знайшовши голос у прозі, знову звернувся до драматичної форми: його розум заполонила біблійна іконографія Саломеї. З'явилася нова п'єса, «Саломея», написана швидко і французькою мовою. 1893 року «Саломея» вийшла друком і в Парижі, і в Лондоні, але її сценічна постановка відбулась в Парижі лише 1896, коли Вайлд відбував ув'язнення.

У середині 1891 Лайонел Джонсон познайомив Вайлда зі своїм двоюрідним братом лордом Альфредом Дуґласом (сином маркіза Квінсберрі), який тоді був бакалавром в Оксфорді. Це був гарний і розпещений молодий чоловік, якого рідні та друзі називали «Bosie». Між Вайлдом і Дуґласом зав'язалася близька дружба, і станом на 1893 Вайлд вже був закоханий у Дуґласа, а їхнє постійне спілкування переросло в бурхливий роман.

Невдовзі Дуґлас ввів Вайлда у вікторіанське підпілля гей-проституції, а починаючи з 1892 Альфред Тейлор знайомив його з молодими чоловіками-повіями з робочого класу (платними хлопцями).

Професійні успіхи Вайлда супроводжувалися ескалацією його ворожнечі з маркізом Квінсберрі. Квінсберрі планував образити Вайлда публічно, кинувши в'язку гнилих овочів на сцену; Вайлд був попереджений і влаштував так, що Квінсберрі не дозволили увійти до театру. Через п'ятнадцять тижнів Вайлд був у в'язниці.

Судовий процес про наклеп став Cause célèbre (гучною справою), коли в пресі стали з'являтися непристойні подробиці особистого життя Вайлда з Тейлором і Дуґласом. Задокументовано зв'язки Вайлда з шантажистами і чоловіками-повіями, трансвеститами і борделями гомосексуалів, опитано різних фігурантів, деяких примусили стати свідками, бо вони теж були співучасниками злочинів, у яких Вайлд був звинувачений.

Згідно з Законом про наклеп 1843 року, виправдувальний вирок Квінсберрі призвів до юридичної відповідальності Вайлда за значні кошти, які Квінсберрі витратив на свій захист, тож Вайлд став банкрутом. Вайлда помістили під варту у в'язницю Голловей.

Події розвивалися швидко. 26 квітня 1895 розпочався суд. 25 травня 1895 Вайлда і Альфреда Тейлора визнано винними в сороміцькій непристойності і засуджено до двох років каторжних робіт. Вайлд перебував у в'язниці від 25 травня 1895 року до 18 травня 1897 року.

19 травня 1897 Вайлд вийшов з в'язниці і того ж вечора вирушив на кораблі до французького міста Дьєппа. Більше до Великої Британії він не повертався.

Останні три роки життя письменник провів у злиденній еміграції. Він взяв ім'я «Себастьян Мельмот», на честь Святого Себастьяна і заголовного персонажа книги Мельмот-блукач (готичного роману Чарлза Матьюріна). Вайлд написав два довгих листи редактору Daily Chronicle, в яких описав жорстокі умови в англійських в'язницях і закликав до пенітенціарної реформи.

25 листопада 1900 року Вайлд захворів на менінгіт, який тоді називався церебральним менінгітом.

Оскар Вайлд помер від менінгіту 30 листопада 1900 року в Парижі. Спочатку Вайлда поховали на цвинтарі Баньє за межами Парижа, а 1909 року прах перенесли на цвинтар Пер-Лашез в самому місті.

2017 року Вайлда разом із приблизно 50 тис. осіб амністували за гомосексуальні стосунки, які, після набуття чинності так званого Закона Алана Тьюрінга, вже не вважалися злочином.

Вибрані твори:

«Равенна» (Ravenna; 1878).
«Вірші» (Poems; 1881).
«Щасливий принц та інші казки» (The Happy Prince and Other Tales; 1888, казки).
«Злочин лорда Артура Севайла та інші оповідання» (Lord Arthur Savile's Crime and Other Stories; 1891, оповідання).
«Гранатовий будиночок» (A House of Pomegranates; 1891, казки).
«Наміри» (Intentions; 1891, есе та діалоги з естетики).
«Портрет Доріана Грея» (The Picture of Dorian Gray; вперше опубліковано в Щомісячному журналі Ліппінкотт у липні 1890, як книга вийшов 1891 року; роман).
«Душа людини за соціалізму» (The Soul of Man under Socialism; 1891, політичний нарис).
«Віяло леді Віндермір» (Lady Windermere's Fan; 1892, п'єса).
«Жінка, не варта уваги» (A Woman of No Importance; 1893, п'єса).
«Ідеальний чоловік» (An Ideal Husband; поставлено 1895, опубліковано 1898; п'єса).
«Як важливо бути серйозним» (The Importance of Being Earnest; поставлено 1895, опубліковано 1898; п'єса).
«De Profundis» (написано 1897, опубліковано в різних варіантах 1905, 1908, 1949, 1962; послання).
«Балада Редінзької в'язниці» (The Ballad of Reading Gaol; 1898, поема).