Гадзінський Юрій. Пісок і глечик
Нахід увійшов до скромного охайного двору, коли сонце вже піднялося та щосили розпікало піски пустелі. У невеликому возі позаду себе він тягнув труп, обмотаний брудним лахміттям. Змучений мандрівник залишив свою ношу біля хвіртки і повільно підійшов до вхідних дверей. З невеликого віконця пролунав голос:
— Закі, ти це прийшов?
— Так, мамо, це я, Закі, син твій, прийшов до тебе дорогою колючих пісків.
Літня жінка відчинила двері, стала на порозі. Її очі були повністю білими, а тіло немічним і слабким. Нахід увійшов до маленького будинку, взяв зі столу глечик, наповнений водою, майже все випив кількома ковтками.
— Закі, сину, чому ти не обійняв мене?
Нахід подивився на свої вимазані кров'ю руки і одяг.
— Тому що пил доріг на мені, брудний я, щоб обіймати тебе.
Маленькими кроками жінка наближалася. Незважаючи на сліпоту, вона рухалася в своєму будинку впевнено оминаючи перешкоди.
— Тебе не було довго, синочку, на кого залишив мене? Слабкий мій розум і дух, слабкі мої очі, слух і тіло. Вирішив покинути мене, Закі?
Нахід мовчки оглядав приміщення і погляд його зупинився на невеликій лопаті в кутку. Позбавити життя цю жінку відразу йому не вистачило духу, та й обіцянка була іншою.
— Я не покину тебе, мамо. Я знову з тобою.
Піт стікав густою бородою та довгим волоссям, наскрізь просякнувся тілесними виділеннями колись білий одяг. Тіло Закі лежало поруч, Нахід вже закінчив копати яму за будинком. Звідси було видно невеликий струмочок. Він кинув в пісок лопату та підняв чоловіче тіло. Закі скотився до ями, весь у ранах та бруді. Втомлений Нахід взяв до рук глечика з водою, на мить кинув погляд на нечистого Закі. Зробив ковток. Самому б не померти ось так, щоб не було кому й лик освіжити. В яму він кинув і невеликого ножа, котрим відняв життя цього чоловіка. Золоті монети нехай і не зігрівали, але були приємною здобиччю.
Немічна мати Закі зрозуміла, що не може знайти речі на своїх місцях. З тривогою у голосі, вона покликала сина і запитала, чому він переклав срібні глечики, стару скриньку та її улюблену брошку. Нахід відповів, що так треба йому, так буде краще для неї самої. Що потрібно збиратися в дорогу. Трапеза проходила також у тиші, жінка ніби починала тямити щось, але Нахід незабаром зрозумів, що вона постійно забуває все.
— Мені подобається, як ти їси, сину, як ти набираєшся сил. Я рада, що ти у мене є. А коли ти прийшов?
Нахід провів мати Закі до ліжка, а сам підготувався до денного сну в ложі убитого чоловіка. Як тільки спека спаде, потрібно буде копати ще дві ями.
Друга яма далася легше. Позаду стояла старенька мати.
— Закі, ти це? Тебе не було так довго, покинути мене вирішив, немічну? — Запитала вона, простягнувши кістляві руки вперед. Нахіду довелося розбудити її від денної дрімоти та вивести у двір, щоб завершити розпочате.
— Ні, мамо, не йшов я від тебе. Ми більше не підемо нікуди, ні ти, ні я, ні син твій Закі.
Удушення жінки теж не викликало труднощів, її тіло скотилося до ями. Він засипав тіла, ліг на пісок і лежав нерухомо, допоки сонце не зайшло за обрій. А потім Нахід повільно піднявся, побрів до струмка. Він нахилився, опустив голову в воду, щоб вмитися.
У третій ямі лежали всі пожитки Закі і його матері, усі цінності їх дому.
Так було сказано, так говорила воля покійного. "Нахід, - говорив він - мати моя доживає вже свого віку і страждає сильно. Ми живемо тяжко, ні вода, ні повітря не солодкі для нас. Моє тіло покриває хвороба, я покину світ швидше. Так зроби, друже мій Нахід — просив він — позбав нас страждань. І візьми ось ці золоті монети в нагороду... "
Очистивши свої руки, обличчя та очі від скверни, Нахід пішов геть.