Зіняк Олександр. Відьмин язикан
Жив був у роті баби предовгий язикан
Вона ним все жувала
Й гортані звуки видавала
Що чув їх цілий край...
Раніше був він підлий
Нестриманий язик
І довгій мов зміюка
Й гучніший за усіх.
Був він віртуозним
Підвішений язик
І був він наче флюгер
В беззубім роті тім.
Проте він був безмозглим
Автономний язикан
Гострий із холери
І сильний як баран.
І все язик базікав
Що бачив то і плів
І не було там думки
А був лише там гнів.
Брудний язик, потворний
Панував у роті тім
Володарем там баба
Керувала ним усім.
Сама була як відьма
Колючий погляд й довгий ніс
А з заду, подейкували,
Що ріс у неї - хвіст.
Була все емоційна
Матеріальна вся, лиха
І заздрісна та відьма
Не боялася гріха.
Й язик допомагав їй
Це зброя її була
Безвідказна, грізна
Мов з трилера чи бойовика.
І ненавидів теж він
Живе понад усе
І позитив лиш бачив
У власному Себе!
Ненавидів щастя, силу і природність
Добру вдачу всіх людей
Бо відчував неповноцінність
Від бабиних ідей.
Жадібність і заздрість
Смердючі як лайно
Ті відьмини ідеї
Ввели його у зло.
Недостовірні зводи
Плітки всі і чутки
Спотворення істини
Скрізь нього всі ішли.
І всі їх зневажали
І відьму й язика
В якому колективі
Не зупинилась ця орда.
Бо брудом поливали
Довкола всіх і всьо
З фейсбука діставали дописи
Й коментували всім назло..
І навіть намагались
Авторам всім дошкулять
І фішинг набивали
Обліковку щоб взламать.
Таке вони мутили
Що страшно аж було
Й язик не зупинявся
Що аж його пекло.
Аж ось він заморився
І говорить незміг
Набрякся весь, посинів
І зовсім онімів.
І в шок прийшла та відьма
Тай стала коси рвать
Бо все тепер пропало
Тепер лиш ним жувать.
Отак й жила та лярва
До останніх своїх днів
Сиділа все на лавці
Й ніхто її не розумів.