Єдність і нерівність

Авторка: Астрид Лоренц

Чи є недостатнє представництво східних німців серед керівництва німецьких університетів результатом внутрішнього німецького колоніялізму?

2018 року лише 1,6 відсотка керівних посад у німецьких наукових інституціях обіймали східні німці, при тому що вони складають 19 відсотків від усього населення країни. У 2018 році жодна жінка зі Східної Німеччини не очолювала університет або інший науковий заклад. Наше дослідження Elitenmonitor, яке вивчає представництво східних німців у вищих навчальних закладах, показало, що східні німці практично не обіймали керівні посади понад 30 років після возз’єднання. Однак це не можна назвати навмисною колонізацією. У 1990 році останній уряд Німецької Демократичної Республіки (НДР) вирішив приєднатися до чинної західнонімецької наукової системи Федеративної Республіки Німеччина (ФРН). Відтоді процедури ухвалення кадрових рішень в університетах регулюють, зокрема, земельні парламенти Східної Німеччини. А в 1990-х вони часто впроваджували зміни, запрошуючи західнонімецьких менеджерів на Схід. Західнонімецькі боси стали нормою.

Стійкий дисбаланс

Однак вражає те, що за довгий час мало що змінилося. Дослідження показують, що це не в останню чергу пов’язано з соціялізацією керівництва. Це сильно впливає на те, як тлумачать критерії якости під час найму нового персоналу, що вважають відповідним досвідом, як оцінюють поведінку людини або етапи кар’єри, чи є у кандидатів уявлення про те, чого вони повинні були досягти та за яких умов, щоб здобути свою кваліфікацію. Від 1990-х років приймальні комісії складаються переважно із західних німців, домінує також їхній досвід соціялізації.

Східні німці вікової групи (груп), яку (які) раніше розглядали на вищі посади, в середньому поєднують у собі характеристики, які також ставлять у невигідне становище певні верстви населення Західної Німеччини (наприклад, науковці, які прагнуть підвищити свою кваліфікацію, чи спільноти мігрантів): інша соціялізація, інші звички, нижчий дохід та’ менше майна, що впливає на можливості переїзду та перебування за кордоном, менша підтримка та інсайдерські знання через знайомства з людьми, які вже зробили наукову кар’єру. Такий дисбаланс має наслідки: опитування показують, що східні німці чітко усвідомлюють свою недостатню представленість у багатьох секторах. Ті, хто відчуває це, як правило, не задоволені тим, як працює демократія. А в соціяльних науках часто не враховують базові відомості про східнонімецьке суспільство та важливі процеси притаманні йому. Це сприяє вибірковій фіксації реальности та викривленій, односторонній інтерпретації даних.

Тому ми повинні приділяти більше уваги механізмам, які створюють нерівні можливості у кар’єрному розвитку — навіть якщо вони не є результатом колонізації. Цифри свідчать про те, що східні німці здатні вчитися: 2022 року 8,1 відсотка керівних посад в наукових інституціях обіймали східні німці, 3,2 відсотка — жінки зі Східної Німеччини.

Про авторку: політологиня, професорка Астрид Лоренц завідує кафедрою німецької політичної системи та політики в Європі в Ляйпцизькому університеті. Вона є співавторкою дослідження Elitenmonitor, яке спонсорує Уповноважений федерального уряду у справах Східної Німеччини, разом із дослідниками з Єнського університету та Університету прикладних наук Цитау/Ґерліц. Лоренц співпрацює з Фондом Алєксандра фон Гумбольдта, запрошуючи іноземних науковців до Німеччини.

Передісторія: возз’єднання Німеччини

Авторка: Марлєна Гальзер

Коли 9 листопада 1989 року після мирної революції в НДР впала Берлінська стіна, нав’язаний ззовні поділ Німеччини на дві держави закінчився після понад чотирьох десятиліть.

3 жовтня 1990 року НДР офіційно приєдналася до ФРН. За цим послідувала «експансія політичної, економічної та правової системи Федеративної Республіки, її освітньої системи та всієї її інституційної архітектури, а також системи цінностей», як це описує східнонімецька письменниця Яна Гензель. Західнонімецька перспектива стала нормою. Від Сходу очікували адаптації. Відбувся «обмін елітами», в якому східнонімецькі біографії були здебільшого невигідними. Це також стосувалося наукової сфери, де дві різні системи, кожна зі своєю науковою культурою, повинні були об’єднатись, щоб сформувати єдиний дослідницький ландшафт.

На основі такої апропріяції виникає дискурс, який піднімає питання про те, чи було возз’єднання по своїй суті колоніяльним актом. «Після того, як НДР стала Східною Німеччиною в результаті возз’єднання, вона була витіснена з центру на периферію політично, економічно, історично, культурно та ментально як історична невдача», — пише Гензель. Соціологині Зандри Матеус дискусія про «внутрішньонімецький колоніялізм» видається сприятливим середовищем для оприявнення механізмів, «за допомогою яких створюється меншовартість і постійно відтворюється асиметрія».

Водночас критики застерігають від тривіялізації поняття колоніялізму. Прихильники стверджують, що йдеться не про неприпустимі порівняння, а більше про застосування постколоніяльного мислення. І про спробу зрозуміти, як ієрархічний розрив впливає на східнонімецьке суспільство, а також на стосунки між східними та західними німцями.

Публікація вперше вийшла німецькою мовою під назвою «Einigkeit und Ungleichheit» в журналі Фонду Алєксандра фон Гумбольдта «Kosmos», випуск 116, 2024 рік.

Переклав Максим Хижняк