Виставка MFA Школи візуальних мистецтв 2025: портрет нашого часу
Картина Джошуа Еванса «Фантазія» (2024) влучно передає настрій, що охоплює багатьох із нас сьогодні. На полотні зображена постать у процесі трансформації — але, здається, вона не має вибору і не надто радіє цьому. Попри відсутність сформованих ніг, попри невизначеність і морок, що огортають її, постать уперто крокує вперед. «Він намагається зрозуміти, ким стане… але це ще не зовсім ясно», — пояснив Еванс. «Це відбувається незалежно від нього». У часи, коли ми переживаємо наслідки другого президентського терміну Трампа з його численними небажаними змінами, «Фантазія» відчувається як портрет духу нашого часу.
Римський поет Горацій колись радив: «Коли дорога життя стає стрімкою, тримай розум у рівновазі». Та легше сказати, ніж зробити, коли ринок валиться, а верховенство закону розпадається. Молоді митці цьогорічної магістерської програми Школи візуальних мистецтв переосмислюють давню пораду Горація, пропонуючи свіжі метафори для подорожі небезпечною та невизначеною стежкою. Напередодні невідомого майбутнього ці художники діляться вчасними роздумами, що допомагають прокласти шлях уперед.
У роботі «Туга за домом іншопланетянина» Руоші (Джарвіс) Хуа представляє дві нерівні панелі з нічним краєвидом Іст-Віллідж у Нью-Йорку. Що довше вдивляєшся в картину, то більше відчуваєш її дисгармонію. Зліва стовп світлофора та його кронштейн не збігаються з дорожнім знаком справа, який ще й частково обрізаний. Чим довше затримувати погляд, тим сильніше відчуття, що ти збився зі шляху. «Я навмисне зробив знак таким, щоб усе перемішати… Хотів додати картині більше неоднозначності», — пояснив Хуа.
Скульптура Наталі Марті «Без зірок» (2025) звертається до зростаючої ворожості до маргіналізованих груп у Сполучених Штатах. Вона використовує червоний, білий і синій кольори американського прапора, але без зірок, натякаючи на згасання сяйва демократичних ідеалів нації. У скульптурі юне пташеня випало з гнізда, а червона рука забороняє йому повернутися. Тим часом біла рука підіймає інших пташенят із гнізда високо вгору. «Це про людей, яких залишають осторонь», — зазначила Марті. Вона майстерно зобразила невидиму руку ринку, що завдає стільки болю вразливим, як безликого кривдника.
Хюнджун Ян у своїй роботі «Погладь пеніс» (2024) звертається до іншої системи влади та маргіналізації. На малюнку чоловік задихається від власного пеніса. Ян обрав незвичний тілесний ракурс для дослідження токсичної маскулінності, висміюючи нездорові стосунки, які багато чоловіків мають із власною сексуальністю, сім’єю та громадою через їхню одержимість власним тілом. «Пеніс уже не витримує, бо чоловік залежний від мастурбації», — пояснив Ян, критикуючи брак самоконтролю та поваги до інших, що часто плутають зі свободою.
Іса Їсінь Ян у своїй пронизливій роботі «Рівняння любові I» (2025) зачіпає тему сімейного розуміння любові, спонукаючи кожного задуматися про любов, отриману в дитинстві, і про шляхи, які вона для нас проклала. Батьки Ян ретельно фіксували всі витрати на її виховання від чотирьох до 23 років. На стінах галереї вона вивісила цей облік витрат. Поруч — документи на будинок, який вона купила для батьків, і сертифікат про погашення боргу, що засвідчує: Ян більше нічого не винна батькам. «Створюючи цю роботу разом, ми вибудували новий вид любові — той, що більше не відчувається як борг, а як чистий аркуш», — написала Ян у своїй заяві.
На виставці дипломних робіт MFA 2025 Школи візуальних мистецтв стежка іноді пряма, а іноді — метафорична, тонка чи навіть прихована. Усі ці митці по-своєму реагують на наші невизначені часи, а деякі пропонують можливості для особистого та спільного прокладання шляху вперед.
Виставка магістерських робіт «Блукаючі стежки» 2025 року Школи візуальних мистецтв, курована Рейчел Рафаелою Ґуґельберґер, триває в галереї SVA Chelsea (601 West 26th Street, 15-й поверх, Челсі, Мангеттен) до 6 травня.
Деніел Ларкін
