Вірші про космос для дітей і дорослих
Космос завжди вабив людську уяву своєю безмежністю, таємницями зірок і мріями про далекі світи. Вірші про космос для дітей і дорослих — це спосіб передати захоплення від небесної краси, розповісти про відважних космонавтів чи ніжно оспівати нашу рідну Землю. Ці поетичні рядки, сповнені фантастичних образів, переносять читача у світ, де зорі шепочуть свої історії, а планети кружляють у вічному танці.
Для найменших читачів дитячі вірші про космос розкривають диво Всесвіту через прості, але яскраві образи: ракети, що летять до зірок, або місяць, що усміхається з неба. Дорослі ж знайдуть у поезії про космос глибші роздуми про місце людства серед зірок, про красу і крихкість нашої планети. Фантастичні вірші про зорі та космонавтів поєднують у собі магію уяви та реальність наукових відкриттів, створюючи унікальний місток між мрією і дійсністю.
Вірші про космос
Космічна мандрівка
Сонечко-зірочко, де ти мандруєш,
З ким ти у космосі подорожуєш?
– Поруч зі мною велика родина,
Стелиться Шляхом Чумацьким стежина.
Роєм круг мене всі родичі в’ються,
В променях діти-планети пасуться.
Меншим тепла дістається багато,
А до великих мені не дістати.
Біля дітей моїх стежкою-колом
Внуки-супутники ходять дозором.
Кожний обрав собі стежку-орбіту,
Гарні у мене онуки і діти.
(Наталя Карпенко)
***
Ми в ракету дружно сіли
І у космос полетіли.
Повз малі планети й зорі
летимо , як метеори.
Обігнали ми комету -
Повернулись на планету!
(Наталя Забіла)
Небо зорями рясніє
Небо зорями рясніє,
Таємниче і глибоке,
Всесвіт нам бентежить мрії,
Спонукаючи до дії,
Розум радує і око.
Оксамитова безодня
Так притягує до себе!
Пригадаємо сьогодні
Тих, кому скорилось небо.
Романтичних, геніальних
Винахідників сміливих,
Завдяки яким реально
В кожній хаті маєм диво.
Про супутники космічні
Ми говоримо буденно.
Допомогою їх звично
Користуємось щоденно.
Інтернет, зв’язок мобільний,
Телебачення, прогноз,
Спілкування з світом вільне —
Змінює життя всерйоз!
Пригадаймо відчайдуха,
Хлопця першого з Землі,
Всесвіт мовчазний він слухав,
Всміхнено епоху рухав
На космічнім кораблі.
Щира шана тим землянам,
Що на Місяці колись,
Прапори Землі на славу
Встановити спромоглись!
З космосу — Земля тендітна,
Невелика і блакитна,
І кордони непомітні —
Ніби спільно всі живуть…
Мабуть, так колись і буде,
Бо як в космос вийшли люди,
Й на Землі лад наведуть!
(Наталія Козленко)
Лічилка
Всі планети стали в ряд,
Починається парад!
Раз - Меркурій-мандрівник,
Два - Венера, ясний лик.
Три - Земля вітає нас,
А чотири - красень Марс.
П'ять - Юпітер, шість - Сатурн,
Сім - Уран, за ним - Нептун.
Вісім сонячних планет
Поспішають на бенкет.
Був Плутон завжди дев'ятим,
Не беруть його на свято!
Він найменший уродився
І до карликів прибився.
(Наталя Карпенко)
Місяць
Місяць викотив на луг
Світлячковий капелюх,
Розсмішив кирпаті зорі,
Гуртом сховані в коморі,
Розгулявся, розшарівся
Та й на повен зріст з’явився.
(Галина Мирослава)
Який всесвіт
А Космос, Всесвіт він який?
Казковий, чорний і близький.
Він неосяжний, величезний,
Неусвідомлений, безмежний.
Невивчений і загадковий,
І недоступний, пречудовий.
Він зоряний і планетарний,
З Землі дивитись — дуже гарний!
Швидкий, стрімкий, такий протяжний,
Великий, просто недосяжний.
Привабливий, незрозумілий,
Розпечений і скам’янілий…
І хочеться туди злетіти,
Щоб все це диво — зрозуміти…
(Надія Красоткіна)
Ми збираємось в політ
Ми сідаєм до ракети,
Щоб відкрить нові планети.
Іграшки за нами вслід:
— Хочем також у політ!
Одягайся, лялько Людо,
Бо в польоті зимно буде.
Не забудь про рукавички
І закутай шарфом личко.
А веселий Буратіно
Сам дереться до кабіни.
І висить- хитається, —
Носик не вміщається.
Зайчик скаче:
— Любі діти!
Хочу з вами я летіти.
На ракеті ловко
Утікать від вовка!
Сірі мишки засміялись:
— Ми літали — не боялись.
Висота — красота:
Аніякого кота!
Хоч сама літати вміє,
Кряче качечка, радіє:
— На ракеті покатаюсь,
В Морі Ясності скупаюсь!
А ведмедики-близнята
Теж бажають політати,
Щоб у небі подивиться,
Де Велика Ведмедиця.
Тут ревти корівка стала:
— Я ще зроду не літала.
Повезіть мене на Марс, —
Молочка я дам для вас.
Шість матрьошок стали в ряд,
Наче вийшли на парад:
— Почекайте, не летіть!
Одне місце нам лишіть!
Слоненятко умовля:
— Зовсім я іще маля.
Невеличкий я на зріст,
Посадіть хоча б на хвіст.
— Між зірок, — пищать білчата, —
Хочем рік Новий стрічати.
Назбираєм там для всіх
Ми горішків золотих.
Двом собачкам наш Тодось
Шлеми одягає...
Жаль: «Ракета» — пилосос,
В небо не злітає.
(Грицько Бойко)
***
Дорога в космос!
О жага століть;
Ще з того дня,
Як напівдикий пращур
У небо кинув каменем із пращі,
Вона живе, і манить, і болить.
Дістати неба! О крамольна мисль,
Ти жевріла, хоч як Господь не стежив!
Тебе несли стріла і пружний спис,
І житня скирта, й вавілонська вежа.
І — сталося!
(Борис Олійник)
Поїзд майбутнього
Гей, кому треба — в вагон, піднімайтесь!
Подано поїзд кур'єрський на Марс.
О восьмій годині, на час вечері
Будем за графіком ми на Венері.
Далі зупинка у нас на Сатурні,
Там будуть танці, розваги культурні
Можемо Сонце об'їхать кругом,
Потім шугнути Чумацьким Шляхом.
І незабаром — не встигнеш огледіться —
Вже перед нами Велика Ведмедиця,
Рушив у путь міжпланетний експрес,
Лиш смуга біліє в блакиті небес.
А ось на вокзал якась жінка прибігла!
— Яка досада! Знову не встигла!
— Сеньйоро, не треба так хвилюватися:
Наступний поїзд — хвилин за двадцять.
— Мені не далеко, тільки до Місяця,
Поїду тролейбусом номер тисяча.
(Джанні Родарі, переклад Миколи Лукаша)
***
Якщо сядеш на ракету,
То потрапиш на планети,
І побачиш ти зірки -
Білі, жовті, голубі.
І хвостатую комету,
І палаючу планету,
І могутній астероїд,
І гучний метеорит.
Та живуть вони усі
У простій галактиці.
Там різнокольоровий пил
Огортає звідусіль.
В небі дуже симпатична -
Галактика еліптична.
Є кругленька, є довгенька,
Мов пахуча смачна динька.
Є галактики-пружини,
Як спіднички у дівчини.
Ніби стрічка у гімнастки,
Вигинається дугасто.
Є галактики моторні -
Неправильної форми.
Магелланові Хмарки
Є Великі, є Малі.
Мов салют у небі сяє,
Різні кольори збирає:
Сині, білі і червоні,
Мов калини взимку грона.
(Дзіс)
Маленька голуба планета
Мчить Всесвітом в холодній німоті,
Така крихка, така беззахисна й далека,
Така близька і рідна і тобі, й мені.
Чумацький Шлях проліг посеред неба,
Холодні зорі світять з висоти.
Ну, а мені нічого більш не треба,
Аби була у світі тільки ти.
Бо що мені до спалахів на сонці,
Протуберанців, астероїдів, ракет,
Коли, прокинувшись, дивлюся: у віконці —
Найкраща із усіх-усіх планет.
У космосі світи чужі шукаємо,
Рвемося в небо, щоб зорю нову відкрить,
Та тільки одного, мабуть, не знаємо,
Що Землю треба понад все любить.
Щоб мати дім у просторі безмежному,
Щоб ми змогли планету вберегти,
Так треба людям бути обережними,
Бо іншої уже нам не знайти!
(Марія Покритюк)
Вірші про зорі
Зоряні ведмеді
Стануть у нагоді кожному вночі
Зоряні Ведмеді – зоряні ковші.
У ковша малого зірочка ясна
Зветься і Північна, зветься й провідна.
Дивиться на північ зоряний маяк,
Зірочка поможе визначити шлях.
Бік ліворуч – захід, а праворуч – схід,
Курс напроти – півдня даленіє світ.
Посміхаються зорі
Посміхаються зорі в далекій імлі
І блакитні, і жовті, й червоні!
Не злічити тих зір! І великі, й малі!
І у кожної промінь в долоні!
Надгарячі – блакитним вогнем мерехтять,
Випромінюють срібло гарячі.
Теплі зорі ліхтариком жовтим горять,
А холодні – червоної вдачі
(Наталя Карпенко)
Улюблена зірка
У зорянім небі
Я зірочку знаю.
Її серед інших
Я завжди впізнаю.
Її я щоразу
Стрічаю в садочку,
Коли умиваюсь
У чистім струмочку.
(Надія Кір’ян)
***
Літня ніч, і, ніби в морі,
Порозкидані вогні,
В темнім небі сяють зорі
Віковічно мовчазні.
Дивні перли, діаманти,
Нерозвідані світи,
Їх нікому не пізнати,
Їх ніяк не досягти.
Мчать віки, як хвилі в морі,
Пролітають, не здогнать.
В темнім небі ясні зорі
Не згоряючи, горять.
Щоб життя пізнать до краю,
Щоб не згинути мені,
Я навіки покохаю
Ясні зорі мовчазні.
Може, хтось в віках далеко,
Через море плинних літ,
Так же віддано і легко
Зір кохати буде світ.
І тоді йому щоночі
Всім вогням наперекір
Будуть сяять мої очі
Теплим блиском ясних зір.
(Іван Коваленко)
Безіменні зірки
Та й гарні ж імення в сузір'їв на небі, —
Чи то Андромеда, чи Ліра, чи Лебідь.
Зірок тих, мабуть, сто разів по сто тисяч,
Усіх не оглянеш, хоч тиждень крутися.
А далі заглибся в небесні затони —
Зірок безіменних мільйони й мільйони.
Здається, звичайні собі, непомітні,
Та якось із ними ясніше і в пітьмі.
(Джанні Родарі)
Загадки про космос
Коли на Землі, то боюсь я спіткнутись,
Щоб носом у землю раптом не ткнутись.
А в космосі ладен до крісла прилипнуть,
Але мене носить, немовби я привід.
Якая ж це сила мене захопила,
Що без повітря пручатись несила?
(Невагомість)
Він здалеку прилітає,
Оболонку чорну має
То його надійний щит.
Звуть же як …
(Метеорит)
Має величезний зріст,
Має голову і хвіст,
Це не тигр і не ракета.
Натякну вам по секрету
(Комета)
З якого ковша не п’ють, не їдять, а тільки на нього дивляться?
(Велика Ведмедиця)
По якому шляху не ходила ні одна людина
(Чумацький шлях)
Воду в ріках нагріває,
матір-Землю зігріває.
Нам всміхається в віконце
чарівне, гаряче…
(Сонце)
Нічного неба оберіг,
І схожий бік його на ріг.
Козак моторний, красний,
Хто ж цей красень ясний?
(Місяць)
Ця добірка віршів про космос запрошує кожного читача — від малечі до дорослих — вирушити у поетичну подорож Всесвітом. Чи то маленький вірш про Землю, що вчить дітей любити рідну планету, чи фантастичні вірші про зорі, що пробуджують уяву, чи ніжні рядки про космонавтів для дітей і дорослих — кожна поезія відкриває нові грані космічної краси. Нехай ці вірші про космос для дітей і дорослих стануть вашим провідником у світі зірок, де кожна мрія може знайти своє місце серед безмежного неба.
