Лана Посолонь. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Останній живий
Спочатку я відчув, що знайомих звуків навколо значно поменшало, а голоси живих продовжують зникати. І кожного разу про чергове таке зникнення попереджало тихе зловісне цокотіння. І щоразу ставало все холодніше. Лагідна тепла темрява перестала бути затишною та рятівною. Тепер вона давила лячною тишею в очікуванні неминучого. Додався голод. Але їжа зникла ще раніше. Від відчаю і страху хотілося кричати. Проте я спромігся видати лише жалюгідний писк. І це було фатальною помилкою: моторошне цокотіння йшло по мене. Зараз я теж зникну із цього всесвіту під несамовитий крик жаху, як і всі, хто був поряд зі мною. З попереднього досвіду про інших я знав, що тепер у мене було дві хвилини, щоб... що? Мій мозок гарячково висмикував нізвідки й пхав назад різні варіанти порятунку, бо всі вони були не допоміжні. У відчаї я закрився лапами. Лапами? У мене є лапи? Так, бо я їх бачу. Бачу? У мене є очі? Гаразд, про це подумаю потім. А зараз треба бігти світ за очі. Я підвівся. Хиткі лапи були не дуже бігові, але треба використовувати те, що є. І я «побіг» геть від небезпеки.
Цокотіння припинилося. Важка вересклива нота накрила мене... теплом! І я вознісся вгору. Величезні червоні кавалки губ розійшлися. Хижий вишкір змусив моє тіло зібратися в щільну грудку і затремтіти. Це і є смерть?
- Ще один живий! Мамо, можна я залишу це кошеня собі?
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
