Поспєлова Наталія. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
У мене було дві хвилини, щоб увійти в історію навіки вічні. Один-єдиний шанс за сотні, а може, й тисячі років. Момент, коли незвичайне стає легендою, коли незначне - нарешті має значення.
Озираюся. Місцевість, відверто кажучи, не надихає на подвиги — Вулсторпська садиба в Лінкольнширі, Британія. Нічого величного. Затишна осіння картина: золотаво-коричнева ковдра зім'ятої трави, дерева, виснажені вагою дозрілих плодів, останнє сонячне проміння, яке перед дощовим сезоном зігріває сад прощальним теплом. Спокій, а не звершення.
Але я знаю свій шлях. Мені потрібні лише дві хвилини, щоб наважитися на це! Досить чіплятися за знайоме і звичне. Так більше не може тривати. Невидима, невідворотна сила кличе мене у невідомість. Вона тягне, примушує зірватися. Чи покалічить мене? Чи розчавить? Неважливо. Я маю виконати свою місію заради майбутнього людства.
Що ж... Вперед! До сонця! До вічності!
Чому у мить найбільшого напруження час спливає так повільно?
Чому страх паралізує?
Чому так високо?..
Чому я падаю?..
Чому?..
***
... Будь-які два тіла у Всесвіті притягуються одне до одного з силою, що прямо пропорційна добутку їхніх мас та обернено пропорційна квадрату відстані між ними...
Ньютон протер яблуко й неквапливо вкусив його.
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
