Іван Сидорчик. Добірка віршів. Літо 2025

ПОЦІНУЙМО ЇХ ВИБІР…

Поцінуймо їх поступ й дочасну на них сивину;
Не з підручників знають вони про війну,  – 
Коли ворог поліз і в димах заревіли гармати –
То вони, без вагань, рідний край наш взялись захищати,
Тож далеко не з книг усе знають вони про війну.

Поцінуймо їх вибір й дочасну, гірку, сивину;
Не з підручників знають, повірмо, вони про війну,  – 
Коли ворог попер й доокіл застогнали гармати –
То вони, без вагань, рідний край свій взялись захищати
Тож далеко не з книг їм про цю вже відомо війну, 
Що неждано ввірвалась у нашу заквітчану хату,
Коли дика, зі сходу, на танках поперла орда.
Не забудьмо вклонитись й, при зустрічі, честь їм віддати,
Доторкнувшись правицею серця свого і чола…

МИ Й НАСПРАВДІ ТАКИМИ БУЛИ…

Ми й насправді такими були, як були, – 
Як у полі, запряжені в ярма, воли
І розбещена, сита Європа
Насміхалась з нас з свого болота,
З того, як ми віками тягли
На собі свої біди тяжкі, як воли,
Позапряжені зранку в плуги. 

Й ніпочім було їй наше горе,
Виплоджене із голодоморів,
Що чужинці для нас принесли.

Й ми, терпляче, неначе воли,
Ті, що в ярмах – тягли те й тягли, 
Все ще втоптуючись в постоли,
Й, кривлячись від нестерпного болю,
У піснях своїх славили волю,
На яку так скупилася доля.
Й, все випручуючись і з під золи –
Бо такими завжди ми були –
Разом з сонцем кудись все брели.., – 
Як оті, що у плузі, воли…

МЕЛАНХОЛІЙНЕ

Хоч вже дні, мов той лист, облітають
Й смутку в серці ледь не через край,
Та й тепер іще пам'ять питає:
Де той май? Де той май, що, мов рай?..
Де були іще дужими крила.
На борт брали усі кораблі
Й так казково всміхалася мила,
Й довкіл квіти найкращі цвіли?..

І як нині журбу всю забути,
Що рве душу осіннім дощем,
Й хоч на мить у ті дні повернутись,
Що й крізь час зігрівають іще

Й, попри час, ще, мов птахи, літають,
Хоч на серці тривожна зима,
Й, наче листя з дерев, облітають,
І тих мрій, що були, вже нема…

ДОДОМУ…

Вертався з чужин. Все на захід дивився, –
В той бік, де Вітчизна, де й сам народився,
Й сталеві колеса натрудженим дзвоном
На рейках дзвеніли: Додому, додому!!!

Збагнули, напевне, чого він журився;
В який бік й в час відчаю щиро молився,
Тамуючи подих, в погоні невпинній,
З думками про милу душі Україну,
З якої у час напівправд, напівтіней
Його сили зла виривали з корінням.

Й колеса  гулкі, – півстоліття по тому, 
Лишивши десь там, між Сибірами, втому, 
Несуть його вже не кудись, а додому, – 
Туди, де іще в чебрецях й поміж м'яти,
Можливо, ще є, як у пам*яті, й хата,
В якій він, на лихо собі, народився,
Й та стежка в дворі, де ходити він вчився

Допоки у час напівправд, напівтіней
Його, мов бур'ян, звідти дерли з корінням,
Й лиш потім десь .. в снах, розцвітала калина
І кликала, мила душі, Україні, – 
Звідтіль, де в грозу він колись народився,
З тих давніх стежин, де ходити він вчився,
До котрих сьогодні, долаючи втому,
Поміж світлофорів зітхають вагони:
«Чи то ж тебе, синку, чекають там, вдома, 
Де ти колись виріс й, на самому злеті,
Недоля тебе понесла по планеті?..

КАЛЮЖА

 – Й чому так засмутивсь ти, друже? –
Вчора я в кума запитав.
 – Так оце ж обминав калюжу – 
Й аж …в іншу область зачвалав!
 Хоч влада вперто запевняла
З усіх трибун, – і вже не раз –
Що всі шляхи вже підлатала –
Тримаючи за дурнів нас. 

Чим дико так, зізнатись мушу,
З нас видира уже і душу…

ТО ХТО Ж ТОДІ ВІН?..

Якби й насправді Трамп був президентом –
То вже давно було б знищене зло,
Й воєн вже цих аніде не було б,
Якби у США Трамп вже став президентом.

Й сипалися б із небес лиш конфетті
Й не було б більше плачів на планеті.
Та не щастить.., дізнаємось з газети,
У яку вже загортають котлети
Й при тім висловлюються іскрометно:
«Бо ще, на жаль, …Трамп не ставПрезидентом…».

(З незручних думок літа 2025 р., – коли  Д. Трамп
все ще називає гарним хлопцем і пробує задобрити 
нападника на Україну, терориста владімира путіна)