Когут Богдана. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
У неї було дві хвилини, щоб попрощатися
Уранці 24 лютого 2022 року вона прокинулася від різкого гуркоту. Маріуполь ще спав, але небо над містом уже розривали вибухи. Чоловік нещодавно повернувся з нічного наряду — змучений, стривожений, мовчазний.
— Вставай. Пакуй речі. Ви з донькою маєте виїхати негайно, — сказав тихо, але впевнено. В його голосі не було паніки — тільки обов’язок.
Вона не сперечалася. Знала, що це серйозно. Взяла документи, теплі речі, пляшечку молока для донечки, яка ще спала в ліжечку. Руки тремтіли, але вона трималася — заради дитини, заради нього.
Він допоміг посадити малу в автокрісло, накрив ковдрою. А сам сів поруч не пристібаючись. Подивився їй в очі довгим поглядом. Ніби востаннє.
— Я не поїду з вами, — мовив. — Маю повернутись до частини. Це вже війна.
У неї залишилося дві хвилини. Дві хвилини, щоб обійняти, пригорнути, відчути тепло його рук. Дві хвилини, щоб мовчки попрощатися, бо слів не залишилося. Серце стискалося від страху, але вона не заплакала.
— Ти повернешся? — прошепотіла.
— Я зроблю все, щоб так було, — відповів.
Він поцілував донечку, доторкнувся до її щоки — і вийшов.
Через кілька днів вона дізналася: його частина потрапила в оточення. Потім — у полон.
І з того часу її життя поділене на «до» і «після». А серце — на дві хвилини, що залишилися з ним.
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
Рекомендуємо: новий конкурс «ComicVibe».
Умови участі тут: https://konkurs-maljunkiv-uljublenykh-heroyiv-komiksiv-comicvibe