Поділитися:
Когут Богдана

У неї було дві хвилини, щоб попрощатися

Уранці 24 лютого 2022 року вона прокинулася від різкого гуркоту. Маріуполь ще спав, але небо над містом уже розривали вибухи. Чоловік нещодавно повернувся з нічного наряду — змучений, стривожений, мовчазний.

— Вставай. Пакуй речі. Ви з донькою маєте виїхати негайно, — сказав тихо, але впевнено. В його голосі не було паніки — тільки обов’язок.

Вона не сперечалася. Знала, що це серйозно. Взяла документи, теплі речі, пляшечку молока для донечки, яка ще спала в ліжечку. Руки тремтіли, але вона трималася — заради дитини, заради нього.

Він допоміг посадити малу в автокрісло, накрив ковдрою. А сам сів поруч не пристібаючись. Подивився їй в очі довгим поглядом. Ніби востаннє.

— Я не поїду з вами, — мовив. — Маю повернутись до частини. Це вже війна.

У неї залишилося дві хвилини. Дві хвилини, щоб обійняти, пригорнути, відчути тепло його рук. Дві хвилини, щоб мовчки попрощатися, бо слів не залишилося. Серце стискалося від страху, але вона не заплакала.

— Ти повернешся? — прошепотіла.

— Я зроблю все, щоб так було, — відповів.

Він поцілував донечку, доторкнувся до її щоки — і вийшов.

Через кілька днів вона дізналася: його частина потрапила в оточення. Потім — у полон.

І з того часу її життя поділене на «до» і «після». А серце — на дві хвилини, що залишилися з ним.

                                                                     

                                    

Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob

                                    

Рекомендуємо: новий конкурс «ComicVibe».
Умови участі тут: https://konkurs-maljunkiv-uljublenykh-heroyiv-komiksiv-comicvibe

Читати також

up