Андрій Любов. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

У мене було дві хвилини, щоб усвідомити й пояснити походження Всесвіту та сенс нашого життя. Я почав свій наступ фразою Лоуренса Краусса: «У науці “ніщо” - це фізична категорія, а не релігійна». Мені відповіли цитатою Мартіна Гайдеґґера: «Ніщо ніщостує.» Це, очевидно, слід було розуміти так, що ніщо - це не просто відсутність, а активне переживання порожнечі, фундамент філософії буття.
Я перейшов у захист буддійською думкою: «Порожнеча - це не відсутність, а повнота поза формою.»

Увесь мій організм напружився в очікуванні атаки опонента, що й сталося за секунду: «Абсурд народжується зі зіткнення людського прагнення до сенсу й мовчання Всесвіту.» - посилання на Камю було знаком, що тактика противника змінилася.
Я спробував ухилитися і тоді завдав прямого удару цитатою того ж філософа: «У логіці абсурду все можливе. Бути щасливим і абсурдним - це одна й та сама доля.»
Мій опонент розгубився, або мені так здалося.
Не даючи йому отямитися, я вирішив продовжити Кафкою: «Абсурдність життя виявляється в тому, що людина не може покинути клітку, але вона навіть не знає - навіщо вона в ній.»

О, цей аромат перемоги! Я здолав його його ж зброєю - він погано підготувався й не знав, що абсурд - мій коронний удар.
Я вирішив проявити шляхетність і не розмазувати опонента, але зненацька він наблизився і: «Ми - спосіб Всесвіту пізнати самого себе. І в цьому - сенс…»
Закінчення фрази я не почув - яскравий вибух зник у одній точці й став пікселем порожнечі у моїй голові.

… Eight! … Nine! … Ten! Knockout! It’s over!

Рефері оголосив, що бій закінчено, і мене на ношах винесли з рингу. «У спорті, як і в житті, перемога часто належить не тим, хто має рацію, а тим, хто б’є швидше», - згадалася фраза Альбера Камю. Досить спірне твердження, подумав я й вирішив пошукати суперника для гри в Ґо.