Коли закінчилися книги: 7 фільмів на основі настільних ігор
Настільні ігри не здаються чимось, що легко піддається екранізації. Тим дивніше, що фільмів на їх основі знято вже чимало, і деякі, анітрохи не кривлячи душею, можна назвати визначними.
Підземелля і дракони: Честь злодіїв / Dungeons & Dragons: Honor Among Thieves
Екранізація Dungeons & Dragons 2023 затикає за пояс не тільки попередні спроби перенести на екран культову гру, але і більшу частину фентезі 2020-х. Фанатам настільних ігор, режисерам Дейлі та Голдштейну вдалося зняти кіно однаково комфортне як для любителів D&D, так і для тих, хто вперше чує таку назву. Кріс Пайн міг би стати обличчям франшизи, Мішель Родрігез прямо з «Форсажів» несе сімейні цінності, Г'ю Грант — другий план у кращому прояві, в ідеальному світі про його героя вже знімали б спін-офф. Погоні, магія, харизматичні персонажі, дивовижний, мало на що схожий світ, повільний, але вже, здається, невблаганний касовий провал — «Честь злодіїв» має всі задатки для воскресіння років через 10 у статусі культової класики. У 2023 році особливого галасу з приводу картини не спостерігається, але тим цікавіше встигнути подивитися її до того, як він стане мейнстримом.
Сьома печатка / The Seventh Seal
Напевно, найвідоміша настільна гра у світі – шахи. А найвідоміший кінокадр, де герої грають у шахи, — партія лицаря Антоніуса Блока (Макс фон Сюдов) та самої Смерті (Бенгт Екерот) із «Сьомої печатки» Бергмана. І хоча, розпочавши гру у перші хвилини фільму, вони періодично повертатимуться до дошки, вся картина, зрозуміло, не вкладається у рамки шахового поля. Бергману хотілося поговорити про релігію, пошук сенсу життя, зрештою, опрацювати власний страх вмирання. Але через десятиліття все це вже другорядно, страхи шведської інтелігенції 1950-х років не завжди добре приживаються у світі за межами Скандинавії, проте чудово вдруковуються образи. Від «Сьомої печатки» в пам'яті залишаються не монологи головних героїв і не режисерські реляції про обстановку у світі, а саме лицар, який грає в шахи зі Смертю, та для кожного уособлює щось своє.
Пі / Pi
Інший приклад картини, де настільна гра задає тон тому, що відбувається, не будучи при цьому основним елементом, — дебют Даррена Аронофскі «Пі». Головний герой, що поступово божеволіє, математик Макс Коен (Шон Гуллет), грає в го зі своїм колишнім викладачем, час від часу посилаючись на гру як на ідеальний приклад найпростішої схеми, що таїть у собі мільйони варіантів розвитку подій. Проти власної волі Коен виявляється залучений до одночасно і фінансової, і технологічної, і релігійної змови, але відмовляється приймати чиюсь сторону і виходить із гри. Що, звичайно, проти правил, а тому нещасний все одно виявляється в програші, а чорні та білі продовжують ділити ігрове поле, але вже без його участі.
Перевертні всередині / Werewolves Within
Маленьке американське містечко, холодна зима, будівництво газопроводу, яке ось-ось має збагатити місцевих жителів і знищити місцеву природу, — що може піти не так? Все що завгодно, але атака перевертнів навряд чи входила до списку очікуваного. "Перевертні всередині" засновані на настільній грі One Night Werewolf, де гравцям потрібно з'ясувати, хто з них перевертень. А перевертень тим часом рве мирних жителів на частини. Звучить дуже схоже на «Мафію», але, напевно, є відмінності. Що стосується фільму, то це сніговий комедійний хорор, де гроші це зло, а дружба — магія, і у всіх, хто на те заслуговує, історія закінчується добре. Передбачити, хто з героїв перевертень, неможливо, а тому півтори години проходять нехай і не на одному подиху, але точно без позіхання.
Доказ / Clue
Класичний приклад фільму з настільної гри — «Доказ», вона ж «Розгадка», вона ж «Клуедо» 1985 року. Чорна комедія всеосяжно описується реплікою однієї з героїнь: «Мене ніби замкнули в романі Агати Крісті». Як гра імітує розслідування вбивства учасниками, і у екранізації всі сподівання героїв зосереджені саме на з'ясуванні особистості злочинця. Дія картини обмежена ігровим полем на території старовинного особняка. Тім Каррі — ідеальний дворецький, Крістофер Ллойд, який ось-ось вирушить у майбутнє, — типовий професор, за кожним із героїв закріплений певний архетип. Тим дивніше, що й через 35 років «Доказ» виглядає по-доброму смішно, розгадка, хто ж убив господаря будинку, як і раніше, не очевидна (втім, автори теж не змогли вибрати винуватця урочистості, але тут спойлери смерті подібні), а півтора години хронометражу пролітають приблизно як одна партія в той же Cluedo.
Джуманджі / Jumanji
Фільм, який подарував дитинство кільком поколінням по всьому світу, ґрунтується на однойменній настільній грі, хай і вигаданій. Хоча, очевидно, після успіху картини почали з'являтися прототипи.
Алан Перріш Робіна Вільямса — персонаж вкрай трагічний: той, хто втратив будинок, батьків, все своє життя через дитячу необережність він все одно підкорює глядача не так історією, як комедійною харизмою. У зчленуванні смішного та сумного виявилося все життя Вільямса, і замінити його, здається, ніхто так і не зміг. Принаймні, у продовженні-рімейку 2017 року, який сюжетно мало чим відрізняється від оригіналу і точно не поступається картині 1995 року щодо спецефектів, такої душі не виявилося. На місце живої людини Вільямса поставили рестлера-модель «Скелю» Джонсона: вийшов чудовий атракціон, але уявити повнолітню людину, яка замість «Джуманджі» перегляне «Поклик джунглів», точно неможливо.
Гра в хованки / Ready or Not
Щоразу, коли хтось із Ле Домасів одружується чи виходить заміж, усі родичі збираються у родовому маєтку. Увечері наречений витягує карту, де написано назву гри. Деякі невинні, але не всі — в хованках, наприклад, треба вбити новачка, інакше вся родина загине. На жаль, Грейс (Самара Вівінг) випадають саме хованки, і нехай вона не відразу усвідомлює небезпеку, але всю першу шлюбну ніч дівчина проведе в замкненому особняку, де кожен, навіть власний чоловік (Марк О'Брайен), намагатиметься її вбити.
Ігри, за якою знято «Гру в хованки», наскільки зараз відомо, не існує, але все у фільмі підпорядковується саме їй, навіть передісторія: Ле Домаси розбагатіли саме на настільних іграх. І на угодах із дияволом, але це вже деталі. Повнометражним дебютом режисерський дует Меттью Беттінеллі і Тайлера Джиллета заробив собі репутацію сміливих «майстрів жаху», по-перше, не соромляться нестандартних ходів, а по-друге, доводять ті хорор-кліше, без яких все-таки не обійтися, до технічного. І те, й інше звучить як ідеальні якості для відродження франшизи «Крик», до якої хорормейкерів і покликали: знято вже два фільми, і попереду третій. Ще трохи, і хай не якістю, так кількістю вони наздоженуть Веса Крейвена, а все завдяки дебюту.
