Миколенко Олена. Щасливий березень
На порозі стояв зрадливий березень. То оптимістично налаштованим сіро-блакитним поглядом зваблював пташок яскравим промінням сонця, то як невірний чоловік, опустивши погляд, лив сльози покаяння весняним дощем, то, розлютившись, тріпотів руками, розкидаючи жмуття мокрого снігу.
-Ні, -думав перший підсніжник чарівного березня. Доб’юся я все ж таки свого. Поцілую рідну землю і вона не встоїть перед білосніжною моєю головою - розступиться, дасть мені поклонитися сонцю.
Олеся на мить зупинилася і затримала погляд на першій квіточці весни.
-О! Дивися де він красується, у такому непомітному місці, біля обважнілої березовим соком стрункої деревини мого будинку. І полинули Олесині спогади у далеке Закарпаття. Там зараз квітнуть шафрани, її улюблені шафрани. Ви спитаєте, чому улюблені?
Бо була цікава історія кохання. Підсніжник, шафран – слова чоловічого роду, квіти, які вміють милувати око, зваблювати душу. Отакі і вони, чоловіки. А ще говорять, що це Єва звабила Адама. Тут було навпаки.
Його звали Олесь. Упевнений у собі, енергійний, харизматичний, діловий, вольовий, симпатичний – він так умів задивлятися в очі і діставати хтивим поглядом самої душі. Зустріч була неочікуваною, раптовою, але незабутньою. Минулої весни доля подарувала Олесі можливість помилуватися квітінням шафранів у Поляні. Оселилася вона в приватному готелі «Шафран». З вікна її номера відкривалася чарівна панорами дарів весни: дзюркотіння струмочка, фіолетова гора від квітнення шафранового крокусу, подекуди вкрита білим снігом, милувала око усіх відпочивальників.
Їй захотілося вирватися із затишної кімнати в обійми лона природи. Хутенько одяглася, підфарбувала пухленькі губи, підвела очі кольору смарагду, розпустила густе темно-брунатного кольору волосся. На душі було приємне хвилювання ніби перед вступним іспитом. Ноги самі летіли назустріч дивовижній весні та коханню, про яке вона ще не здогадувалася.
Їй було комфортно наодинці з природою, на самоті. Олеся любила роздивлятися кожну травинку, слухати спів пташок, дослухатися голосу серця. Підніматися вгору було легко та натхненно. Дівчина старалася не наступати на ніжні створіння крокусів, які піднімали свої фіолетові голови та дратувалися жовтими серцевинками. А ось і галявина, на якій так і хочеться закарбувати себе в оточенні дивовижної весни.
-Вас сфотографувати? – почула вона пропозицію, сказану приємним чоловічим голосом. Не погодитися не було сенсу. В голові не встигла промайнути думка недовіри до незнайомця, як Олеся дала стверджувальну відповідь.
- Не сумно однією відпочивати?
- Ні, я люблю милуватися природою, вона мене надихає, дарує крила надії.
- Як Вас звати?- запитав статний незнайомець з білосніжною усмішкою.
- Мене, Олеся, а Вас?
- Дивний збіг, а мене – Олесь- сказав хлопець, протягнувши руку для знайомства.
Олесина рука була в обіймах Олесикових губ. Теплий поцілунок вологих губ, вона запам’ятала назавжди. Його каро-зелені очі дивилися їй прямо в душу, а вона не поступалася умінням проникливого погляду і знала собі ціну.
-Ви ж хотіли мене сфотографувати, -нагадала вона. Він взяв її телефон, зробив кілька кадрів, ввів і зберіг свій номер телефону в її смартфоні.
-Давай зробимо селфі! –запропонував він. І вже світлини усміхненої пари зберігалися в пам’яті її телефону. Розмова далі лилася сама по собі. У неї було таке відчуття, що вона все життя чекала його. Головне, що вони обоє були вільні й відкриті до нових стосунків. За його плечами був невдалий шлюб, війна, поранення, реабілітація отут, де квітнуть крокуси. У її житті були зради та розчарування, але вона знала, що справжнє кохання вона заслужила у Бога. Душі відчули одне одного і закрутилася заметіль пристрасних поцілунків, обіймів, любові. Це було кохання з першого погляду, з першого дотику, з першого поцілунку.
Три щасливих днів подарувало їм життя в мальовничій Поляні. Вони не могли намилуватися, натішитися, надихатися одне одним. Олеся пригадала цікавий факт із свого життя й розповіла своєму Лесику, як вона його лагідно назвала, містичну історію про богомола, якого вона назвала Лазурьоноком. Було це ще до війни. Відпочинок на Чорному морі у Лазурному. На острові Джерелгач, у день Різдва Іоанна Предтечі, на її плече сів богомол і три дні не покидав свого місця приземлення: на пляжі, в супермаркеті, вдома – скрізь її супроводжував. На пляжі дітлахи залюбки брали його собі на руки, знімали цікаві відео.
Вона прочитала десь, що явлення богомола - це знак потойбічного світу, знак того, що вона зустріне рідну душу….вірила і чекала, і ось…
Їх кохання має пройти випробування війною. Після реабілітації Лесик знову повернувся до своїх побратимів на війну. Їй залишилися яскраві спогади, щасливі світлини і його серце: чисте, вірне, незрадливе. В щоденних своїх молитвах вона звертається до Всевишнього, щоб він зберіг її Олеся, їх кохання, її мрію про щасливе майбуття! Отакий щасливий березень був у її житті. І скільки ще щасливих березнів у них попереду, знає лише Господь і підсніжники з шафранами. Весна надихає…
