Наталія Шевель. Олександр і Олександра або Обмінялися

історія з життя

     Вигін на одній з вулиць зустрів молодь. Так і висипали на кінець вулиці. Який там перепочинок після важкої роботи? Якби ввечері погуляти. Їх, юних закоханих, часто можна було побачити вчотирьох. Так ходили найкращі подруги і два товариші. Сільське молодецьке життя не може втримати вдома. Ось так і не розлучалися. Дівчата жваво щебетали, парубки поважно йшли поряд, часто проходжаючи вулицею.

        Роман розумів, що тепер йому все більше і більше подобається швидка і метка Уляна. Чим далі, тим частіше став на неї задивлятися. Часто запитував сам себе:

• Що зі мною? Хіба можна так? Вона дівчина мого найкращого друга. 

  Ночами не міг заснути, ввижалася йому не Шурка, яка була його нареченою, а її подруга Улянка. Навіть, почав заздрити товаришеві. Сашко був добрим другом, завжди підтримував Романа, тож хлопець дорожив дружбою. Боявся і подумати про її   втрату. Знав, що необачне слово може засмутити вірного друга. От тільки Шура вже не так йому подобалася. Але, як і раніше, ходили вчотирьох. Дійшло до того, що Роману почали набридати  витівки і жарти його дівчини. Тож одного разу, йдучи вчотирьох, не витримав і сказав:

• Що ти говориш.

Тоді запитав, не давши дівчині й слова сказати:

    - Ти хоч думаєш, що кажеш? 

Шура почервоніла. Було видно, що їй не подобалася ситуація, що складалася. То хоч трішки врятувати її, вирішила, що веселість, як завжди, допоможе. Притулившись до Романа, що аж той відсахнувся, відповіла, дихнувши йому майже в обличчя:

     - Ти про що, любий, не розумію.

 Роман не міг змовчати Олександрі. Дівчина розгнівалася, почервоніла, аж розплакалася. Дивно, але Сашко теж скривився, почав заспокоювати скривджену. Уляна теж розраджувати подругу. Тож обоє тримали її за руки і плечі, співчували. Улянка дивилася на Романа, але не було в її очах осуду. Шура заспокоїлася, товариство пішло далі, але вже втрьох. За ними плентався стривожений хлопець. Роман так поводив себе ще не один раз, тому Уляна вирішила поговорити з ним, щоб той більше не ображав її подруги. Зустрілися біля розлогої верби, що за перелазом. Далі починалося нескінчене поле. Розмова відразу не клеїлася. Спочатку хлопець нічого не говорив. Дівчина намагалася розговорити його, Роман мовчав. А коли замовкла, запитав:

-Уляно, чи вмієш ти тримати таємниці? 

-Умію, - щиро відповіла. 

- Ти можеш довіритися мені, - продовжила дівчина. 

   Спостережливий юнак давно зрозумів, що Улянка вміє тримати язик за зубами, чого не скажеш про норовливу Шурку.  Недовго думаючи, відразу, як дівчина сказала, що він може довіритися їй, Роман випалив однією миттю:

• Я кохаю тебе, Улянко.   

   Дівчина аж злякалася, але відразу зрозуміла, що не раз помічала закоханий його погляд.  Сама собі теж боялася признатися, що їй більше подобався запальний хлопець подруги, а не сором’язливий, наївний Сашко. Була довга між ними відверта розмова. Роман відверто сказав:

  - Хочу бути тільки з тобою, кохана. 

     Здається, обом тепер все стало зрозуміло. От тільки питання: як сказати подрузі й найкращому другові. Однієї з ночей у Романа визрів план сам по собі. Лежав і думав: «А якщо вдатися до жартів?» Вони декілька днів учотирьох не ходили нікуди. Була жнивна гаряча пора. Тож роботи вистачало в полі. Зненацька підстеріг Улянку, коли та поверталася з поля і розповів, що він надумав. Тож дівчина прийняла пропозицію Романа. Правда, спритна дівчина ще додала:

• Несміливому Сашку краще підійде метка Шура, яка зможе швидко приймати рішення за двох.

    Шура ще  більше розуміла, що Роман її навіть ненавидіти почав. Очевидно, зовсім можуть посваритися назавжди. І от знову очікувана зустріч – знову вони вчотирьох. От тільки, чи можна назвати їх парами. Сама погода сприяла перевтіленню. Вечір видався таким, напрочуд, чудовим. Тож Роман з Улянкою  вирішили не гаяти часу. Почали жартувати. Навіть, набурмосену Шуру і тихого Сашка розвеселили. А тоді – змовини. 

Жартома повідав Роман: 

• Тобі, Сашку, краще підходить Шура, а мені більше Улянка. 

Уляна додала:

• Та й імена у вас  схожі. 

Сашко і Шура стояли, розкривши роти, бо неочікували такого від вірних друзів. 

• Тож саме Олександру і Олександрі треба бути разом, - підсумував розмову Роман. 

  Шура  аж розгубилася. Згадала, як її Роман не раз поглядав на Уляну. Виручив всіх той же Сашко. Він стояв поруч Саші, тож взяв її за руку. Роман тільки і подумав: «От справжній товариш». Дійсно, такий, як Сашко не зрадить.

       Ось так і обмінялися парубки дівчатами. Невідомо й сьогодні, про що тоді думав Олександр, який погодився з пропозицією Романа? Чи любив насправді Уляну? Чи полюбив Олександру? Дівчині, зрозуміло, не було іншого вибору. Куди їй з такою норовливою вдачею. Дійсно, сором’язливий чоловік, може, і змовчить, а з запальним що робити, коли вона не змовчить? Отак і одружилися  невдовзі дві пари. Але їх подружнє життя перекреслила війна. Тож дружини з маленькими дітьми чекали. Повернулися обидва. От тільки Олександру далися взнаки бої, помер зовсім молодим. Так і прожила згорьована Олександра сама з дітьми.  Роман з Уляною, яку так і прозвали на хуторі Романиха, прожили довге подружнє життя, інколи згадуючи, як вони в молодості обмінялися.