Наталія Шевель. Лілії
Історія з життя
Ти дарував мені лілії. Оті виточені, неперевершені квіти, що я так любила. Вони були моїм квітковим світом. Уявлялися, навіть, уві сні граційними і, напрочуд, сміливими. В деякій мірі я теж хотіла б бути схожою на лілії, щоб додалося від них більше сміливості. Тож вдихала їх своєрідний аромат, милувалася їх духмяністю, стійкістю і строкатістю кольорів. Дійсно, яких тільки лілій ти мені не дарував. І щоразу вишукував нові й нові. Ти був непередбачений. Довго сумнівалася у щирості твоїх почуттів. Та одного разу моє крижане серце відтануло і впустило тебе.
Почалися для мене зовсім інші стосунки. Ти щось обіцяв, щось і не договорював. І кожної зустрічі був розкішний букет моїх улюблених... Так один букет змінювався іншим. Досить часто мала і декілька букетів, які розміщувала по кімнатах будинку. Зрозуміло, одного і у своїй кімнаті. Кажуть, що аромат лілій такий сильний, що може зашкодити здоров’ю саме тоді, коли людина спить. Але так і тільки так я відчувала твою присутність. Враз будинок наповнювався весняно-літньою ідилією. І так цілий рік, будь-якої пори року. Тож квіти, оті вибагливі, запашні, ніби супроводжували наші почуття, які ми, як могли, приховували від інших. Ти хоча багато обіцяв змінити в своєму житті, але так цього й не сталося. Так, ти не був вільним. Ти – старший за мене, а я, можна сказати,ще юна, наївна дівчина.
Так і весна прийшла. Квіти з останніх букетів висадила на грядки. Дивно, всі прийнялися. Ти так мене хвалив. Тож тепер букети стали символічними лише у святкові дні, а при кожній зустрічі ти привозив пагінці лілій. І так протягом весни. Тож до літа перед будинком красувався гарний квітник з одних різнокольорових лілій. Яка то краса... Ти, як і раніше, називав мене лілією. Наші стосунки потребували певної розв’язки. Але, зрозуміло, що ти нічого змінювати, більш за все, не хотів. Одні обіцянки. Одного разу повідомила тобі, що чекаю дитину. Побачила твій розгублений погляд. Потім, видно, була розмова і вдома, бо зі мною щось намагалися з’ясовувати. Тож я і відпустила. А що мені було робити зовсім молодій? Було ще декілька зустрічей і несподіваних букетів... Несподівано відступив і ти, жодного разу так і не з’явившись на порозі.
У квітнику буяли цілісіньке літо лілії, як згадка про наші почуття, миттєві, неперевірені. Думки їх зірвати, стоптати чи викинути просто не було. У чому квіти винні? У вихорі почуттів, що з головою закрутити обох. І ти, чи кохав мене насправді, чи тільки дозволяв себе любити... Восени з’явилася донечка, яку я назвала Лілією. Росла, а в квітнику росли лілії, які так дбайливо доглядала. Вони, неперевершені, радували нас своїм цвітом і духмяністю.
Недовго жила сама з донькою. Як була ще дитина малою, вийшла заміж. У нас є ще і син. Виросли діти. У них – свої сім’ї. Я вже і бабуся. Через все своє життя пронесла неабияку силу волі, бо надзвичайно любила дітей і квіти. Одні, свої улюблені, - граційні лілії.
