Дві бабусі. Наталія Шевель
спогад
Бабусі. Ви, мов сонечка для мене нетлінні, вдивляєтесь з вишини. Відчуваю вашу присутність. Знаю, ви за мене хвилюєтесь. Так, як ви тільки жили турботою про мене – свого внука. Ви – бабусю Олю – батькова мати, і Ви – бабусю Галю – неньчина мати. Я зростав у вашій щедрій любові. Недаремно кажуть, що внуків люблять більше за дітей. І цю велику, світлу любов я відчуваю всім серцем, бо вона йшла від ваших гарячих сердець. Який це тільки дар – відчути таку любов дорогих тобі людей.
Я для вас був найкращим, найулюбленішим. Яка то радість була для мене – погостити на вихідних у найріднішої. То в бабусі Галі в селі, то в бабусі Олі в місті. Правда, батькова матір навідувала мене частіше, адже ми проживали в одному місті та й на вулиці неподалік. Дбала про мене, раділа моїм успіхам. А от до іншої бабусі в село треба було ще мене і завести. Тож я так чекав поїздки в село, де можна було відчути всю красу і благодать в обіймах найріднішої. Бо ми так скучили, поки не бачилися.
Так сталося, що бабусю Олю я втратив ще дитиною, майже підлітком. Бабуся хворіла. Тож спочиває моя бабуся у тому таки селі, звідки родом моя мати, яке стало для моїх батьків рідним. Нещодавно на батьківщині матері поряд з бабусиною хатою збудували будинок. Це будинок моїх батьків. Бабусю Галю часто навідували. Не стало моєї любої бабусі цьогоріч. Я втратив її вже будучи дорослим.
Дорогі бабусі, як тільки мені вас не вистачає. Ніхто мене не пригорне, не приголубить так, як це робили ви. Оту дитячу любов до вас пронесу через усе своє життя. Спочивають мої бабусі вічним сном майже поряд на просторах рідної землі. З одного боку шелестить берізка, з іншого – посилає духмяні пахощі акація. Тільки, на жаль, мої бабусі того не бачать і не чують. Світла їм пам’ять.
