Наталія Шевель. За три хати

Бувальщина

     Дівчина була першою красунею на кутку. Недаремно її вгледів Євстратій. Тепер часто навідується на десятий куток села, щоб зустрітися з нею.

Кожного разу, побачивши дівчину, запитував:

-Ти чекала мене? 

Орина, як завжди, зашарілася, тихо відповіла:

-Чекала. Думала, що ти не прийдеш. 

  Впевненість в коханні Орини ще більше додавало сил, допомагало визначитися з майбутнім. 

 Молодь влітку збиралася біля великого болота, навкіл – луки. Звуки бубона і гармошки не замовкали до ранку. Невдовзі Орина і Євстратій побралися. Дівчина з тієї місцевості, де часто заливала вода, прийшла жити у центральну частину села. Жили разом з чоловіковою матір'ю, братиками, сестричками. Євстратій мав неабиякий хист до пошиття кожухів. Тож родина не бідувала. Придбає дорогоцінного краму – хутра, сукна. Дбав, щоб добротний був матеріал, то, говорив, що і річ вийде гарна і зручна, довго можна буде одягати. Теплі кожухи шив чоловік. Односельчани цінували клопітку працю, частенько замовляли такий потрібний для холодів і морозів одяг. Одного разу поїхав до іншого району (а туди він частенько їздив, хоча у селі і був базар), щоб збути товар. Коли повертався під вечір, був нещадно вбитий. На нього напали, гроші відібрали. Позбавили життя зовсім молоду людину. Часи були, ясна річ, буремні, післяреволюційні.    Свекруха того ж дня вказала Оришці на двері. 

-Немає мого сина, - промовила гнівно, - то і тобі тут не місце,-- додала зі слізьми на очах. 

Орина зрозуміла, що благати вбиту горем безжальну матір  немає потреби. Не зупинили бабусю ні дві  пари дитячих очсй, ні благання невістки. Іти молодій жінці, власне, не було куди. Невідомо, чому вона не хотіла ніяк повертатися до батьків. Про це нікому ніколи не говорила. Можливо, вважала, що там затісно…. 

        Міркувала молодиця:

- Як мені бути, де жити з дітьми?  Поки ще деякий час була в свекрушиній хаті. Та то тільки декілька днів. Далі життя без чоловіка у цій затишній, як вона думала раніше, хатині лишилося нестерпним. Жінка й так майже не була в хатині. То по господарству надворі, то в хліву, садку, на городі, а то й просто біля садиби, чи ходила з дітьми до крамниці.  Звернула увагу, що на неї не раз пильно дивиться один чоловік – сусід Денис. Він був вдівцем. Залишився з трьома дітьми, двоє з яких були дорослими. Був ще й  меншенький. «От йому треба матері», - часто журно думав Денис. З жалем дивився і на двох маленьких діток вдови, які горнулися до матері та не відступали від неї ні на крок. Чоловік придивлявся до молодиці. Знав,як їй живеться. Від сусідів нічого не втаїш, та й люди говорили. Мудрому Денису вдалося порозумітися з молодою Ориною:

-Добридень, Оринко. Звідки це повертаєшся з дітьми? 

-З крамниці, - чемно відповіла молодиця. 

Чоловік хоч і тупцював на місці, хвилювався, але говорив впевнено:

-Знаю твою біду. У мене дружина померла, двоє старших дітей, а один геть малий. Переходь з дітьми жити до мене. Не ображу вас. 

Довго розмовляв Денис з жінкою. На диво, вона прийняла його пропозицію. 

   Через декілька днів жінка перейшла жити з дітьми до іншного дому. Розділяли її з колишньою свекрухою лише три  хати. Бабуся відвернулася від невістки і онуків. Видно, все в цих дітях нагадувало їй сина. Люди в селі говорили по-різному. Особливо, багато хто не міг зрозуміти матері. Оришки майже не засуджували, мовляв, молода, дітям батько потрібен, а чоловіку – дружина, а для його дітей – мати…Чоловік був набагато старшим від жінки. Невдовзі і його старший син одружився, то батько будував хату поряд зі своєю для молодої  сім'ї. У його ж домі в колисці спало дитятко – його і Оришки донька Галинка. У кімнаті гралися старшенькі троє дітей. П'ятирічна Улянка намагалася допомогти неньці бавити сестричку. Хлопчики Миколка (Оришчин) і Володимир (Дениса) подружилися, то були нерозлий-вода. Батькові допомога був ще один син – середній. То і він із завзятістю допомогав батькові і брату на будові. Народилися в родині ще двоє дітей – дівчинка і хлопчик. Для всіх дітей знайшовся прихисток під звичайним солом'яним дахом, твердою батьківською рукою, щирим материнським серцем. Пережили голод. Жодного не втратили. Пережили і війну. Четверо синів повернулись додому з кривавих полів. Донька, яку вивезли на примусові роботи, з чужих країв.  Яке то щастя!

                 Спливали роки. Діти повиростали. Орину тішило, що Уляна вийшла заміж  недалеко, майже на одній вулиці. Мотря і Микола живуть з сім'ями там, звідки і вона родом. То  тепер навідувала не лише батьківську хату і брата, а і їх родини. Той далекий куток манив її чимось незвичайним. Болотяна місцина, луки навкруги. Та й далеченько йти, за півдня не повернешся. Нечасто ходила бабуся в гості. Одружилися і хлопці Дениса. Батько їм допомагав будуватись. Галина лишилася при батьках. Тільки –от Іванко. Добре вчився, хотів мати вищу освіту. Так і залишився в далекій країні:  відслужив у армії, став військовим, там і одружився. Матері і батьку до нього ніяк не поїхати. І вік, і здоров'я підводить. То ж син до них приїздив… 

              Орина  часто з вдячністю згадувала першу зустріч з  Денисом у ті буремні роки. Одна зустріч, одна розмова, що несподівано змінила все її життя. Згадувала той день, коли вперше підійшла з дітьми до хвіртки нового двору. Дім зустрів гостинно  майбутню господиню. Оришка спочатку засоромилась, а потім впевнено переступила поріг хати, в якій, як вона сподівалась, віднайде жіноче щастя, а головне буде затишно її дітям. 

-Спробую бути хорошою матір'ю і своїм, і чоловіковим дітям, - думала вона.

 Любов, довіра поселилися разом з жінкою в домі. Господар виявився добротним. Скрізь, де не ступиш, був неаябиякий лад: на обісті, і в городі, і в садку, і в хатині.

              За три хати проживала Орина все своє життя від того двору, де розквітло перше її кохання, народилися донька і син. Чи була щаслива? Напевно,так. З люблячим чоловіком, турботливим батьком, дбайливим господарем  йшли пліч-о-пліч не один десяток літ,  зростили дітей, дочекалися внуків. Таку долю обрала тоді, не побоялась.

               Щедрий на батьківську пораду дідусь, який пережив не одну війну, дожив до глибокої старості. Зустрів і невісток, і зятів. Про всіх турбувався… Орина лише на десять років пережила любов всього свого життя – зрілу, але таку потрібну для неї  і дітей.