Тетяна Якібчук. Дух Булочний та Ларисині пиріжки

Жила-була тітка. І звали ту тітку Лариса. Вона дуже любила пиріжки, але не вміла їх готувати. Ну от зовсім! Якось намагалася зробити – тісто вилізло з миски, втекло у двір і заховалося в собачій будці. Іншим разом – пиріжки такі тверді вийшли, що сусідський хлопчик випадково забив ними гол у шкільному футболі.

Одного дня прийшла до тітки корова Мурка. Лариса її подоїла, молоко процідила, подивилася на нього і подумала:

— О, як добре буде пити молоко з пиріжками!

Але пиріжків не було… Лариса зітхнула і вирішила: «Ну хоч корову побалую». Взяла, та й налила Мурці молоко в миску.

Корова глянула на Ларису, глянула на молоко і питає:

— Ларисо, а тобі не здається, що тут щось не так?

Лариса кліпнула очима.

— Що саме?

— Я тобі молоко дала. А ти мені його ж і налила. Ти б ще курці омлет запропонувала!

Лариса почухала голову і задумалася. І тут їй у двері постукали. Хто це?

Лариса здивувалася – хто це міг бути? Вона ж нікого не чекала.

Відчинила двері… а там – дріжджі. Так-так, справжні живі дріжджі, в картатих штанях і капелюсі! Вони зняли капелюха, ввічливо вклонилися й сказали:

— Добридень, тітко Ларисо! Ми – Дріжджі Васильовичі. Чули, що у вас проблема з пиріжками?

Лариса відкрила рота, потім закрила, потім знову відкрила. Корова Мурка теж подивилася на гостей і знизала плечима.

— То ви… справжні дріжджі? – нарешті спромоглася спитати Лариса.

— Абсолютно! – гордо відповіли дріжджі. – Ми можемо зробити ваше тісто пухким і м’якеньким! Але… є одна умова.

— Яка? – з надією спитала Лариса.

— Ми не любимо самотності! Якщо хочете мати гарне тісто – доведеться з нами заспівати!

Лариса покосилася на корову. Мурка стенула плечима:

— Ну, раз такі справи, співай!

І Лариса, хоч і співала як зіпсована шарманка, але завела пісню:

 «Ой, пиріжечки пухкі,
Вийдіть смачні і м'які!
Дріжджі, танцюйте,
Борошно, слухай,
А яйця хай не тікають з кухні!»

Тісто в мисці раптом заворушилося! Спочатку легенько, а потім почало підскакувати і навіть… підтанцьовувати!

— От тепер буде діло! – задоволено сказали Дріжджі Васильовичі.

Аж тут…

 БАХ! ГУП! ТРАХ-ТАРАХ!

Двері розчахнулися, і в хату забіг…

Сусід Семен із мішком борошна в одній руці та розкатаним тістом на голові!

— Ларисо! Біда! – задихано крикнув він. – У мене вдома тісто збожеволіло! Я тільки хотів пироги зробити, а воно як почало тікати! Підстрибнуло, стрибнуло на кота, кіт вчепився в штору, штора вдарила мене по голові – і ось я тут!

Лариса подивилася на Семена, на його мішок, потім знову на Дріжджі Васильовичі.

— Це ви його так? – підозріло запитала вона.

— Ой, та ні! – обурилися дріжджі. – Ми чемні дріжджі! А то, мабуть, твого сусіда підвели ті дешеві сухі дріжджі з ринку! Вони безконтрольні, люблять втікати.

Тут корова Мурка голосно хмикнула.

— Гаразд, тітко Ларисо, ти хочеш пиріжків чи ні? Бо поки ви балакаєте, твоє тісто теж починає щось задумувати…

І справді! Миска з тістом почала підстрибувати, як жаба після кави.

Лариса злякано схопила качалку.

— Ой лишенько! А якщо і воно втече?!

— Давай його швиденько пекти! – порадила Мурка.

Лариса кинулася до печі, відкрила її, а звідти вискочив…

 БУЛОЧНИЙ ДУХ!

Зігрітий ароматами кориці та ванілі, він змахнув своїм гарячим батогом і грізно вигукнув:

— Хто мене турбує?! Я – Хранитель Пирогів! Якщо хочеш смачної випічки, мусиш відгадати три загадки!

Лариса перехрестилася. Семен завмер. Дріжджі Васильовичі сховалися за маслянку. А корова Мурка спокійно пожувала соломку і сказала:

— Давай свої загадки, духу. Але швидко, бо я голодна!

Дух пихнув ванільним димком і запитав:

— Що можна приготувати, але не можна з’їсти?

Лариса задумалася. Семен чухав потилицю. Дріжджі шепотілися між собою. А Мурка спокійно сказала:

— Уроки.

Дух пирігнув (це, до речі, коли дух пирхає ароматом пирогів) і задоволено кивнув.

— Добре. Ось друга загадка: Що завжди перед тобою, але ти ніколи його не побачиш?

Семен завагався. Лариса ледве не запхала собі качалку в рот від напруги. А Мурка знову спокійно відповіла:

— Майбутнє.

Дух аж присяв від захвату.

— Ого! Добре! Третя загадка…

Але тут з печі несподівано вистрибнуло Ларисине тісто, підскочило до духа і…

Тісто, підстрибнувши, гепнулося просто на голову Булочному Духу!

— Ой-йой! Що це таке?! – закричав дух, махаючи руками, але тісто вже почало його обліплювати.

— Це ж твоя робота! – захихотіла Мурка.

— Ой, мамо, воно мене поглинає! – бідкався дух. – Врятуйте!

Лариса швидко схопила лопатку для пирогів і заштовхала духа разом із тістом назад у піч. Семен клацнув вимикачем, і вогонь запалав!

— Ото вже буде здоба! – задоволено сказала корова Мурка, облизуючись.

Дух у печі ще трохи бурмотів, але потім запахло так смачно, що всі забули про страх і почали чекати.

Через годину дверцята печі відчинилися, і звідти вийшов…

Пухкенький, рум’яний, ароматний дух-булочка!

Він потягнувся, розправив свою хрустку скоринку і, зітхнувши, сказав:

— Дякую вам, добрі люди! Ви допомогли мені переродитися! Тепер я не злий дух, а дух свіжої випічки!

— Це ти краще скажи, смачний ти чи ні! – пирхнула Мурка.

— Ой, не їжте мене! – злякався дух-булочка. – Я вам тепер кожного ранку буду в хаті аромат свіжих пирогів робити, а справжні ви самі готуватимете!

Лариса замислилася.

— Ну, звучить непогано…

Але Семен, не довго думаючи, відламав шматочок від духа-булочки та поклав у рот.

— Ммм… – прошепотів він із закритими очима.

— Ну й як? – напружено запитала Лариса.

Семен відкрив очі, хитро посміхнувся і сказав:

— Тепер я теж дух випічки… Додайте мені чаю!

І всі так засміялися, що навіть дух-булочка трохи підстрибнув.

З того часу в хаті Лариси завжди пахло свіжою випічкою, а пиріжки виходили ідеальні!