Юрій Гундарєв. Антивоєнні вірші. Овальний кабінет

Поділитися:

ОВАЛЬНИЙ КАБІНЕТ

Я привіз наш біль і наші страждання…
Він сказав: у них і без цього вже забагато даних.

Я показав світлини полонених, яких катували в підвалах…
Та він не дуже й слухав, навіть переривав.

Я зауважив: не може бути пробачений кат…
Він відповів: у мене на руках немає карт.

Я подякував йому за цінні поради
і додав, що приїхав сюди не у карти грати.

Ще й підкреслив: у небезпеці наша планета…
Та мене виставили із кабінету.

Але зараз не час колисатися в тузі -
я все одно повернуся!

ВІН БАЧИТЬ ВСЕ…

Гадає хтось, що не до нас Богу,
і чорні справи коїть саме вночі,
оскільки Він спить і не чує нічого,
а тому, напевно, допоки мовчить…

І хтось запускає крилату ракету:
-Та що ж ти робиш?
-Наказ виконую!..
Летять на місто пекельні комети,
тремтять від вибухів шибки віконні.

Не спить півночі руденький хлопчина,
він кличе маму, а краще - тата…
А вранці з заплющеними очима
до дитсадка за руку на самокаті.

Та Бог вже не спить - вкрай безсоння мучить,
він бачить очі без вини закатованих,
Ірпінь, Маріуполь, Бахмут і Бучу,
страждання і кров - знову і знову…

Полоненим нашим відсікають голови,
аж стіни тремтять безголосі,
і лежать вони беззахисні, голі
на холодній червоній підлозі.

«Шахедами» б‘ють по дитячих лікарнях -
з крапельницями сидять надворі
серед гарячих розчавлених каменів
малюки онкохворі…

Ні, Бог не спить - він все чує і бачить,
в його очах - відчайдушний щем…
Він знає твердо - ніяких пробачень!
Катам ніколи - жодних прощень!

Ні, Бог не спить - він все чує і внемле,
як наші герої захищають небо,
як наші герої боронять землю…
Просто кращих забирає до себе.

ТРІУМФАЛЬНА АРКА

Крокую парком.
Згадав Ремарка.

Війна у книжці:
і раптом - ніжність…

Та більше - сум:
вбивають красу…

Лунає сирена.
Час воєнний.

Ось їде коляска.
Пропускаю: будь ласка!

Як в поганому сні:
діти війни…

Дзеленчить горобець:
війні - кінець!