Олена Рогова. Незнайомці в ночі
Її очі були мрійливо заплющені, але ледь підняті куточки губ не в змозі були приховати радість зустрічі нового дня. «Доброго ранку, сонько!!!! Час прокидатися!!!», - промуркотіла вона собі сонним голосом, не розплющуючи очей. Потім грайливо підвела вгору одну повіку, повільно пройшлась поглядом по освітленій сонцем кімнаті, відкрила другу і зробила глибокий і натхненний вдих і видих.
Не кваплячись, вона поніжилася у променях ранкового сонечка і затишних, теплих складках ковдри, водночас малюючи в уяві, що то не ковдра, а лагідні обійми коханого. Потім, злегка, начебто пір’їнкою, провела кінчиками пальців по щоці, шиї, плечах, тихенько усвідомлюючи тепло та надзвичайну шовковистість тіла, і збагнула магію, яку спроможний відчути чоловік в моменти ніжного доторкання до жінки.
«Яке ж це неймовірне щастя, що я жінка...» - подумала вона підхоплюючи, цю думку дзвінким сміхом, і відчуття радості і блаженства від цього «раптового» усвідомлення не залишало її з самого ранку і протягом дня.
Цей день був воістину особливим: букет почуттів і чудового настрою, які нахлинули вранці поглиблювалися, в гарному сенсі цього слова, непереборним бажанням кокетувати зі своїм відображенням у дзеркалі). Отже, дефіле улюблених суконь, було логічним наслідком віддзеркалення піднесеного і натхненного стану :))
У просторі витала симфонія…
Раптом вона зупинилася і зацікавлено почала розглядати своє відображення, немов незнайомку. Глибина погляду чарівної незнайомки, сповнена спокоєм та задоволенням, діяла ніби приворотне зілля. Шовковисте волосся недбало спадало на ліве плече, а усміхнені губи були подібні пелюсткам півонії з краплями роси. Вона була вдягнена у м’яку кашемірову сукню соковито-рожевого кольору, яка гідно й делікатно підкреслювала всі її принади. Навіть маленька підвіска з рубіном, зроблена з маминої сережки, її єдина коштовність, зараз виглядала справжньою королівською окрасою. Незнайомка випромінювала тепло і викликала бажання доторкнутися...
«Здається, це я…» – багатозначно і мрійливо подумала вона і неквапливо попрямувала до вікна.
Сутеніло… Ліхтарі захоплено спалахували один за одним, і місто занурювалося у світ тіней і вогнів. Несподівано, немов подарунок Небес, посипався білий лапатий сніг. Він був чистим, невагомим і бездоганним…
«Казка починається!..» – майнула думка, і вона відчула, як по шкірі побігли мурашки. Сніг… Не вагаючись, вона наділа шубку, взяла рукавички і вибігла назустріч першому снігу. Вона відчувала себе окриленою і сповненою щастя.
«Життя прекрасне!!!… Життя прекрасне!!!» – підхопила вона, простягаючи долоні до першого снігу, у захваті вдихаючи морозне повітря. Здавалося, немає нічого кращого, аніж бути тут і зараз, і відчуваючи ці чарівні миті.
Несподіваний подих північного вітру, витанцьовуючи, підхопив її крижаними крилами. Відчувши його холодні обійми, вона швиденько розправила пухнастий комір шубки, занурилась обличчям в м’яке хутро і попрямувала до великої будівлі, що здалеку була схожа на королівство вітрин.
Повільно розгулюючи повз вітрини, вона загадково і мрійливо усміхалася.
І дива Всесвіту ніби, почувши ті потаємні мрії, усміхнулись їй у відповідь.З динаміків пролунав Френк Сінатра і її мелодійний сміх полився немов весняний лісовий струмок. «Чудеса!!! «Незнайомці в ночі»!!!! Життя -ти фантастично прекрасне!!! Дякувати Богу!!!»
Здавалося неймовірним, але ця найулюбленіша її пісня, звучала зараз нібито виключно для неї!!! Світлі емоції сповнювали, а бажання танцювати було нестримним. Вона озирнулася. Навколо нікого не було. Напівприкривши безсоромно сяючі очі, вона почала вальсувати. Щастя кружляло разом в усьому: повітрі, вітринах, усмішці…
Раптом серед цієї феєрії пролунав приємний чоловічий голос: «Прошу вибачення, що зупиняю ваш чудовий танець. А чи знайдеться на цьому фантастичному балу місце ще для одного незнайомця в ночі? Якщо я все вірно розумію, їх має бути, щонайменше двоє?»
Чоловік привітно усміхнувся і несміливо зробив крок назустріч.
Вона зупинилася, потім з інтересом подивилася йому в очі і теж щиро усміхнулася. Грайливо прикусивши нижню губу, вдала, що замислилась на секунду, а потім з виглядом королеви балу відповіла: «Знайдеться…Так! Але тільки-но, якщо Ви -дивак. А Ви дивак???» І знову засміялася, немов весняні краплини.
«Авжеж! Тільки такі дивацтва я витівав багато років тому, і Ви надихаєте мене спробувати знову!», - відповів він.
Вона знову засміялася. І він усміхнувшись у відповідь, подумав, що йому дуже подобається її щирий, непідробний сміх.
«Що ж, тоді я запрошую Вас на бал, але пам'ятайте, щойно «годинник проб'є північ», охоронець виставить нас за двері! »)))
«Можливо й так, але серце мені говорить, що дива поруч з Вами триватимуть вічно. А от, що я точно маю поспішати зробити, це запросити Вас на танець, поки лунає ця прекрасна пісня! Хоча серце мені говорить.....:))))»
Він підійшов до неї, вклонився ледь видимим рухом і запропонував руку до танцю. Потім відчувши дотик її теплої м’якої долоньки, обережно обійняв трохи нижче плечей... Так розпочався цей витончений танець ще хвилину тому двох самотніх незнайомців. З кожним рухом Він відчував, як тепло її руки, теплота її душі наповнювали його зсередини. І в якусь мить нестерпно захотілося ніжно пригорнути до себе цю неймовірну жінку і не і не відпускати її ніколи.
Їх погляди зустрілись, і здавалось, в глибині її задумливо-мрійливих очей відбилося Кохання всього Всесвіту...
P.S.
Дива Вам у житті і взаємного кохання,
як найпрекраснішого його прояву.
Лютий 2017
