Наталія Шевель. Скажи мені

Історія з життя

     Музики вигравали на все село. Весілля було у розпалі. Таїсія виходила заміж. Останнім часом не жила вдома, бо навчалася і працювала  в місті. І нареченого там знайшла. Андрій проживав у тому ж  місті разом з матір'ю. Переїхали до великого міста з одного недалекого містечка. Був немолодий. 

Жартував:

-Зараз саме час заводити сім' ю. 

-Андрій вивчився, здобув спеціальність, працює, тобто самостійний і відповідальний, - не могла нахвалитися сином мати. 

   А от наречену знайшов з села. Його кум познайомив.  Кума  і Тася разом  працювали. Андрій довго придивлявся до дівчини. Часто бачилися в родині друзів.  А тоді якось закрутилися стосунки. До себе запрошував дівчину. До її батьків у село їздили. 

-Скажи мені, - допитувався Андрій, - ти згодна вийти за мене заміж? 

  Тася зашарілася. Хоча й розуміла, що Андрій на добрий десяток років старший від неї, і що йому необхідно одружуватися, але все одно запитання застало її несподівано. Дівчина хотіла жити у великому місті, і аж ніяк не хотіла повертатися в село. Якось уваги мало на неї в місті хлопці звертали. А от Андрій оцінив її вроду. Познайомився і з її батьками. Матері доньчин кавалер не сподобався. Тільки глянула і подумала, який він на вигляд негарний. А її донька-красуня. Вона розуміла, що Андрій  порядний і відповідальний чоловік. Вивчився, здобув гарну спеціальність, працює. Але потім час від часу почала придивлятися до хлопця. Знала, що кращого її дочці і не знайти. У нього є однокімнатна квартира. То буде де і жити. 

    Тож після весілля Тася стала господинею у скромній, невеличкій квартирі. От тільки свекруха часто навідувалася і прискіпливо дивилася на невістку. Та Таїса не зважала. Непокоїло її зовсім інше: Андрій занадто економний. Але через деякий час купив дружині гарні обновки. То приміряла І раділа. Та недовгою була її радість. На порозі з'явилася свекруха. 

Андрій сказав:

-Мамо, поглянь, які гарні чобітки я  придбав для Тасі. 

Та мати похмуро сказала:

• А тобі, Андрію, нічого й не купили. Твоє взуття теж зношується. 

Через рік син народився. Таїса втомилася від економного чоловіка і постійної опіки Андрія матір'ю. Навіть збиралася розлучитися. От тільки нехай син трішки підросте. Таїсі потрібно було повертатися до села, бо житла у місті  в неї немає. А там  батько, який часто любить випити. Розуміла, що не буде в селі їй життя. Тут і робота,  до декретної відпустки працювала. Поділилася наболілим з тіткою. Вислухала і порадила, що краще нічого не міняти. 

-От ти скажи мені, що тебе чекає в селі? - чи то запитала, чи відповіла. 

Тася розуміла, що їй нічого відповісти. 

• У тебе чоловік не п'є, не курить, все для сім'ї дбає, а ти дитину без батька залишаєш, - продовжувала говорити.

Таїса задумалася. Дійсно, як кажуть, не збита, не злаяна. Подякувала за пораду. Бо за сина щось і не подумала. 

Потроху починала заспокоюватися. Отак і жили. Чоловік недаремно виявився економним. Зразу ж придбав автомобіль. Через декілька років  родина переїхала до просторої квартири. Та і автомобіль вже інший, кращий. Тепер мати раділа за дочку. Але завжди застерігала, що чоловіку не можна повністю  довіряти. Радила: "Покажи йому не все коліно, а півколінця". Таїсія стала мудра за спільно прожиті роки. Отак у них і ладналося. І давні образи забулися. Син давно виріс. Створив свою сім'ю. Він у них - єдиний. Пригадує, як хотіла мати ще доньку. Андрій був проти, починав розмову словами:

• Скажи мені ми зможемо забезпечити двох дітей? 

Тася бачила, що для нього розмова неприємна, то мовчки погоджувалася. Хоч розуміла, що вони могли б забезпечити не одного сина. 

   Завжди оте важке "Скажи мені" звучало так переконливо, що просто  залишалось без відповіді.