Красиві та зворушливі вірші про Львів
Львів – місто, що надихає поетів своєю унікальною атмосферою, старовинними вуличками та багатою культурою. Вірші про Львів захоплюють серця як дорослих, так і дітей, адже кожен рядок наповнений любов’ю до міста Лева. У цій статті зібрані найкращі вірші про Львів, які підійдуть для читачів різного віку – від дитячих віршів про Львів, що легко запам’ятовуються, до коротких віршів про місто Львів, які передають його душу в кількох словах.
Дитячі вірші про Львів ідеально підходять для знайомства молодших читачів із красою цього міста. Вони прості, мелодійні та допомагають дітям відчути гордість за рідний край. Водночас найкращі вірші про Львів від відомих і сучасних авторів розкривають глибину історії, архітектури та львівського колориту, що робить їх улюбленими серед поціновувачів поезії.
Львів
Знаю:
гарних міст багато —
і великих, і малих...
Як життя нового свято —
Львів наш рідний
серед них.
Наче сонячна вершина
серед пагорбів-холмів,
наче батечко для сина —
отакий для мене
Львів.
(Марія Хоросницька)
Львівські ліхтарі
Сяє місяць угорі,
в місті світять ліхтарі.
Не подумайте, що газ
в ліхтарях горить весь час...
Так було у давнину.
Назавжди той час минув!
В старовинних ліхтарях
електричний є заряд.
Наче добрий чарівник,
струм в залізний стовп проник
й оживив старі-старі
наші львівські ліхтарі.
(Марія Хоросницька)
Перед пам'ятником Франкові
Біля університету —
шум зелених верховіть.
Я приніс букет поету,
що в граніті тут стоїть.
Шапку перед ним скидаю
у пошані я, школяр.
Це — Іван Франко, я знаю,
наш великий Каменяр.
Нам Франкова слава світить
сяйвом рідної зорі...
І усі ми, львівські діти,
всі, як є,— каменярі.
(Марія Хоросницька)
Опівнічний політ з Високого Замку
авжеж не райський сад не світять помаранчі
загублено стежки і втрачено сліди
а все що є у нас ліхтарик на підзамчі
і треба нам туди
збігати у пітьму яка непевна втіха
чи виросте вогонь
коли позолотить найменша іскра тиха
розсипаний пісок розрив поміж долонь
і тісно між дерев і темно в сьому граді
і тягнуться до нас обуджені гілки
та крізь нічне зело що пнеться на заваді
злітаємо з гори злітаємо таки
і жодної зорі лиш доторки тернові
і де ще той ліхтар чи світиться йому
подряпини легкі падіння варте крові
і навіть без надій
і навіть у пітьму
бо хто на світі ми
за сімома шляхами
шукаємо любов як золото в ріці
закрито всі доми
спідниця з реп’яхами
і скалка
на щоці
(Юрій Андрухович)
Ніч на площі Юра
Північ чорна, наче вугіль,
ходить тінь по площі Юра,
в’ються обручами смуги
на блискучих, сірих мурах.
Місяць – таємничий перстень
вправлений у ночі гебан.
Будеш в срібнім сяйві мерзти
під холодним дахом неба.
Відрізнити сам не можеш,
що тут привид, а що ява,
чи це марево, чи може
дійсність, наче сон, лукава.
Це із скла й музики вежі,
це вогонь, що вже не гріє,
це останні світу межі,
це архітектура мрії.
Північ чорна, наче вугіль,
попіл сну на очі сипле,
різьбить сріблом в довгі смуги
небо до землі прилипле.
Дзвонить ніч на площі Юра.
Хрест, неначе ключ могутній.
І стає, мов тінь похмура,
(Богдан-Ігор Антонич)
Повернення до Львова
I
Десь далеко-далеко, що лиш слово домове,
Десь глибоко-глибоко в стародавньому дні,
Обізвався твій голос, моє місто-любове,
Твоє ніжне крило пролітає в мені.
В цьому нашому світі, у плинкім нощеденні,
В цьому нашому світі, де доля терпка,
Моє місто-любове, нам з тобою священні
І світанок Данила, і вечір Франка.
Доки сняться нам сни, доки сняться нам ріки
І марнота марнот по душі не снує,
Моє місто-любове, дорогі нам навіки
Ті, хто десь за тобою, ті, хто зараз тут є!
II
На маленькій планеті у великому лузі
Сходить вечір на сине, на сизе й сумне.
На шовковому вальсі, на блакитному лузі
Як давно і недавно ти любила мене.
Як раптово в хвилини блакитношовкові, —
Іще рух! іще крок! іще подих грози! —
Зацвіли твої пальці першим цвітом любові,
Зацвіли твої очі першим цвітом сльози…
Відчорніли в саду переспілі пасльони,
Ззимували сніги ув обійми ріки…
Та порожні мовчать на цепах телефони,
Та над ними порожні летять літаки…
На маленькій планеті у великому місті
Сходить вечір на синє, на сизе й сумне.
На сивавих дощах в сполотнілому листі
Як далеко-давно ти любила мене…
(Микола Вінграновський)
***
Вже завтра поїду до Львова. У русі – не нудно.
Нові погортаю газети. І згорток новин
Підкаже, що поїзд від’їде від станції буднів
Й покотиться літо сікти головешки жоржин.
Година – на каву, хвилинка – на задум про подвиг.
Хіба зупинити безпечну відраду хто зміг?
І вже не хвилює, чи поїзд зручний і чи модно
У Львові носити у зошиті спогад про сніг.
(Наталка Лазука)
Львівський трамвай
Я слух душі розповиваю
І чую в пісні солов’я
Дзвіночок львівського трамваю,
Де їде дівчина моя.
Чи то в Словаччині, чи в Польщі,
Чи то в Китаї – диво див –
Співає той трамвай на площі,
Де він ніколи не ходив.
Там дівчина у мазепинці
Сидить у третьому ряду,
Та не виходить на зупинці
В тім краї, де на неї жду.
(Дмитро Павличко)
Український лев
Бубнявіють думки, проростають словами,
Їх пагіння бринить у завихренні днів –
Цілий тиждень живу і ходжу між левами,
Недаремно ж і місто взивається – Львів.
Є міста – ренеґати, є просто байстрята,
Є леви, що мурликають, наче коти,
Божевільно байдуже облизують ґрати
Ще й пишаються з власної сліпоти.
Але думать про них я сьогодні не хочу,
Бо мені, видно, трішечки повезло –
Я побачив у Львові Міцкевича очі,
Кривоносові плечі й Франкове чоло.
Сивий Львове, столице моєї мрії,
Епіцентр моїх радощів і надій,
Вибухає душа — я тебе розумію,
Але, Львове, хоч трішки мене зрозумій.
Я до тебе прийшов із захопленням сина
Од степів, де Славутич легенди снує,
Щоби серце твоє одчайдушно левине
Краплю сили вдихнуло у серце моє.
(Василь Симоненко)
Шляхетний Львове!
Є безліч місць, оспіваних у слові,
Світ перед ними голову схиля.
Та я тобі вклоняюсь, древній Львове,
Бо ти моя воістину земля.Тут дух доби витає серед мурів
Старих середньовічних кам’яниць,
Тут стріли пустотливого Амура
Торкнулись не одних палких сердець.Шляхетний Львове, гордий, величавий,
Свята колиско мудрих королів!
На п’єдесталі і краси, і слави
Ти, як завжди, на верхньому щаблі!
(Надія Бойко)
Львівські голуби
Тінь чорна стрімко падає униз —
то білий голуб так злітає вгору.
Проспект пташиний, сонячний карниз
вінчає строгі лінії собору.
Строкаті ритми вулиць і юрби,
дахів похилих старовинні плечі.
Над містом розмовляють голуби.
Про що, не знаю. Про цікаві речі.
Про той собор. Про людство. Про війну.
Про білий світ, про небо з далиною.
А може, він голубці каже: — Ну,
як я літав, ти скучила за мною?..
(Ліна Костенко)
Ця добірка створена, щоб ви могли насолодитися поетичним образом міста Лева та знайти вірші, які зачеплять вашу душу. Читайте, діліться та відкривайте Львів через магію слів!
