Наталія Шевель. Печені яблука
спогад
-Мамо, як пахнуть печені яблука… Смачно-смачно. Кожне яблучко пахне по-своєму, - роздивлялася запашні яблука в тарілці Надійка.
-Правда, мамо, кожне яблучко чимось особливе? – допитувалася дівчинка.
Мати гладила русяву голівку донечки. І їй згадувалося дитинство.
-Яблучка різні, бо вони різних сортів. Поглянь, це червонобоке, це жовтувате, це ніби налите зсередини. Це осінні сорти: Антонівка, Донешта, Слава Переможцям.
Мати замовкла, певно щось згадуючи. Надійці не терпілося дізнатися відповідь.
- Мамо! – прошепотіла Надійка.
Мати подивилася на донечку і промовила:
- Яблука пахнуть дитинством. Печені яблука – то для мене найдорожча згадка.
- Розкажи, розкажи, - прохала дівчинка.
- Коли я була маленькою, печені яблука були справжнім святом. Апетитне рум’яне диво на столі було особливими ласощами. А як дивовижно їх пекли, - продовжувала мати, - особливо смачними яблука були взимку з жаркої грубки. За вікнами закінчувався день, бралося морозцем, іскрився сніжок. У грубку, коли перегорів вогонь, біля дверцят клали колом яблучка. Клали обережно, щоб не спалити соковите, з гладенькою шкірочкою, не втратити вітамінів, таких необхідних взимку. Особливо запам’яталися яблучка із зимовою назвою «Сніжний». Ми, дітлахи, ласували ним цілу зиму. Яблучні пахощі розливалися по всій хатині. Дідусь виймав цілесенькі яблучка з пінистими вершечками. Нам, дітлахам, здавалося тоді, що вони в шапочках. Гарячими, злегка притрушеними попелом, їсти їх не дозволялося. Прохолонуть, стануть ще соковитішими, тоді, будь ласка, пригощайтеся. І ми, малеча, чекали з нетерпінням, коли ж можна взяти за хвостик, струсити сизий наліт і з’їсти запашне красиве яблучко – солодке, м’ясисте, м’якеньке, з жовтенькою або ледь рожевенькою шкірочкою. Як горобці обсідали тоді стола, міцно брали яблука за хвостики, боячись, щоб якось не вислизнули. І ласували.
Надійка уважно слухала, уявляла і ніби опинилася у казці. Та все ж не витерпіла, бо давно згадала смачні бабусині пиріжки з незабутнім ароматом.
- Мамо, а в пиріжечках, що готує бабуся, теж печені яблука? Бо пиріжки теж випікають?
- Моя розумнице, ти правильно примітила, доню. Справді, для пиріжків готують
Надійка посміхнулася, бо згадала, що недавно ласувала пиріжечками з яблуками. А вони у бабусі, як сонце, - великі-великі. Вона їх ще й білком збитим зверху змащує і, чим би ви думали, гусячим пером, ніби візерунки на них, ще не спечених, малює. А випікаються сонечка, і, як жартує бабуся: «Самі просяться до рота». Смакота – не передати! А духмяні які! Ще тільки бабуся знімає їх з сковорідки, а рука так і тягнеться до них.
Слухала мама Надійку, а тут і бабуся нагодилася.
- Бабусю, бабусю, зготуймо пиріжки з яблучками. Я вам допомагатиму. Тепер я точно знаю, чим пахнуть печені яблука, - зраділа дівчинка.
І схвилювано додала:
- Вони пахнуть маминою ласкою і бабусиною щедрістю.
