Наталія Шевель. Ти згадай, я пам`ятаю
спогад
Повертаєшся з виру пройдених дорiг до вiчного й незрадливого – до своєї пам`ятi, її не стерти й не зруйнувати. Не забути, бо щоразу згадується з щемливим трепетом у серцi i гарячою непроханою сльозою. У свiдомостi – мiражi життя, ймення їм одне – пам`ять. Вiдлiком часу звучать слова, нiби вистукують в скронях: «Ти згадай, я пам`ятаю». Вистукують нiмим поглядом одвiчного запитання: «Чи не забув ти отого нелюдського хвилювання з ледь жеврiючою вiрою?»
Згадай тi днi. Ти згадай. Так, як i я не забула, хоча була тодi трирiчним дiвчатком, яке ховалося з матiр`ю в окопах. Ота темнота i пiдозрiла тиша осiли нiмим свiдком в пам`ятi назавжди. Тиша не була довгою, її змiнювали страшнi звуки – вибухи. Дiти тремтiли i плакали. А з ними плакали i матерi…
Тривала вiйна. Росла i маленька Оля. Так, так, Ольга добре памятає своє дитинство у пеклi вiйни. Ще одне пекло довелося вiдчути i в глибокiй зрiлостi. На вiдмiну вiд того сiльського життя в роки вiйни, тепер руйнували мiсто, в якому прожила з родиною майже все життя ще з молодостi. Тут народилися дiти. Та й наступ вiдбувся у особливий для неї день – у день її народження.
Бабуся звертається, нiби дивиться в минуле: «Ти згадай, я пам`ятаю». Так, як i для будь-якого вiку, кожного поколiння гiркою пам`яттю осяде той день, що зруйнув мирне життя. Важливе одне кодове слово «пам`ятаю». Такого, на жаль, не забути i не викреслити з свiдомостi людської .
( Моєї бабусi Олi не стало 31 березня 2022 року – року початку війни на всій Україні. Не витримало в бабусеньки серце. Свiтла память її багатограннiй люблячiй душi).
