(1818–1894)
Леконт де Ліль намагався відродити поетичне мистецтво в усій його чистоті та повазі, парнаські висоти – це були, власне, класичні висоти, з яких тоді стягав поезію Ламартін.
Хоч романтизм не був де Лілеві чужий, проте він вніс у нього елементи дисципліни, він урятував мистецтво поезії від зливи безконтрольного слова, протиставивши їй прецизію вислову, добірну форму й точене слово.
Леконт де Ліль відкидав сучасну йому добу, вульгарну і непоетичну, на його думку, і на противагу їй культивував ідеали світу античного, особливо культ Краси, Людства, а врешті його легенди та міфи.
Твори
Критика
