(1802–1827)
Вільгельма Гауфа завжди хвилювали проблеми морального характеру, проблема «доброго» правителя. Проблема людської підлості й обов'язкового покарання цієї підлості також важлива для письменника.
Автор використовує мотив, що неодноразово зустрічається в народних казках і в літературі, про перетворення людей на тварин. Він намагається, хоч би якими незвичайними були повороти подій, дати їм природне логічне пояснення, виходячи з характерів дійових осіб та обставин їхнього життя. У зміщенні реального та нереального, у зближенні новели та казки, можливо, проявляється особливість романтичного мислення Гауфа.
Неодноразово використовуючи мотив мандрівки, письменник віддає данину не лише романтизму, а й традиціям просвітницької літератури та народної казки, хоч подорож для Гауфа радше гра, веселий маскарад. Жоден із романтиків не був такий близький до народної казки (не лише до німецької, а й до арабської, італійської, шотландської), як Гауф. Народні казки живили творчість письменника.
Твори
Критика
