(1944-2018)
Творчість відомого письменника Степана Пушика, який зумів поєднати всі свої художні та наукові уподобання й зацікавлення (адже він ще й фольклорист, етнолог, дослідник давньої літератури, публіцист, перекладач, поет-пісняр, окрім знаного читачам як автор великої і малої прози, збірок поезії та драматичних інсценізацій тощо), є благодатним естетичним матеріалом для зрозуміння «любові до мудрості».
Поетика Пушикових оповідань характеризується своєрідною композицією: їм властивий лаконічний зачин, що створює атмосферу розповіді, відразу вводячи читача в суть справи, і розгорнене закінчення, що містить у собі ключові моменти суті головної розповіді, зумовлюючи проникнення в глибини буденного. Лаконічна розповідь із зібраною фразою і змістовною думкою розрахована на уяву і зорове сприйняття читача, а тому завжди викликає у нього широкі художні асоціації.
Степан Пушик устами своїх народних героїв переносить сучасного читача у світ міфів, легенд, повір’їв, приказок, афористично стислих згустків віковічної мудрості.
Як поет С. Пушик — насамперед лірик. Лірик витончений, рафінований, філігранний. Деколи він може в поетичний текст вплести таку щемливо-відверту фразу, на якій триматиметься настрій усього вірша.
Твори
Критика