04-03-2015 Архив 1598

Зернятка для кожного серця. Філософська казка-притча.

Філософська казка-притча. Блог Софії Сакалош

Кожен з нас сіє зернятка: зернятка правди, доброти, чесності…Ми робимо це кожного дня, не звертаючи особливої уваги.

А Ви коли-небудь задумувались над цим? Думаю, багато хто здивовано посміхнеться чи просто скаже ні. Я, чесно кажучи, теж про це взагалі не думала. Поки не почула одну історію…

«Особисто я не збираюсь так просто витрачати свій час… Надоїли мені ці супермаркети, ринки…стільки галасу й шуму, і, взагалі, я дуже поспішаю, ти ж знаєш», - сказала жінка, роздратовано. Взявши в одну руку пакет із продуктами, хотіла забрати дівчинку від прилавка з фруктами. Але та стояла, мов зачарована і не могла відвести погляду від розкішної гори персиків, апельсинів, винограду..Поруч були ще якісь цукерки та горіхи, але маленька дівчинка помічала лише одне яблуко. Воно було якесь дивне.. таке велике і неймовірно червоне…

Бабуся, котра стояла прилавком, вже близько хвилини посміхалась такою привітною посмішкою, ніби запрошувала його спробувати. Зрештою, вона простягнула це яблуко дівчинці і промовила: «Ти знаєш, воно чекало саме на тебе. Це незвичайне яблуко, адже кожен, хто його з’їсть, отримає щось хороше: частинку щастя, добра, ніжності, любові.. Саме того, що людина потребує. Це все сховане в зернятках всередині. Але запам’ятай, що кожне яблучко мріє вирости знову. Коли ти з’їси його, не забудь посадити зернятко… Доглядай за ним, підливай і дуже скоро виросте маленька яблунька, яка даватиме такі ж смачні і великі плоди. Роздавай їх друзям і ти побачиш як навколо тебе стає світ щасливішим».

Дівчинка, щасливо посміхнувшись, подякувала бабусі і притиснула яблуко до себе. «Я обов’язково посаджу зернятко.» Мамі нарешті вдалось забрати дівчинку від прилавка і вони поспішили до авто, де на них вже чекали.

Вдома дівчинка з’їла яблучко, але не забула залишити шматочки для мами і тата. Вона хотіла одразу ж посадити зернятка. Але мама сказала, щоб вона покликала тата обідати. Коли дівчинка повернулась, в кімнаті, на столі не було головного-зерняток яблука..Мама їх просто викинула… Сльози виступили на очах маленької дівчинки, але вона раптом побачила під столом одне зернятко. Зернятко від її яблука… Зернятко миттю сховалось у її маленькому кулачку.

Після обіду мама підійшла до дівчинки, вибачилась за те, що зробила і пригорнула її. Це було так дивно, адже мама ніколи не просила пробачення у неї. Дівчинка забігла на кухню, де на столі залишився лише шматочок яблука для тата.

Можливо, та бабуся була права. Кожен отримує те, що йому потрібно… Треба дати спробувати шматочок і тату …Дівчинка чимдуж побігла в кімнату взяти останній шматочок яблука.

«Знаєш, сьогодні одна бабуся подарувала мені це яблуко - сказала дівчинка, забігши до кабінету тата, - От, це ще для тебе залишилось». Тато відкусив шматочок, подякував і далі продовжив перегортати папери на столі.

«Невже нічого не вдалось?»,- подумала дівчинка розчаровано і пішла в свою кімнату. Вона так стомилась за увесь день, що майже одразу заснула.

Зранку дівчинка прокинулась від веселого сміху мами і радісного голосу тата. Вона вже так давно цього не чула… Дівчинка забігла на кухню, де на столі вже ароматною гіркою рум’яніли млинці із такою смачною золотавою скоринкою. Тато обіймав маму, яка не могла відвести погляду від прекрасних квітів.

«Сонечко, ми тебе вже зачекались. Біжи мити ручки і швиденько до столу. Я вам з мамою ще зараз зроблю чай і можемо снідати», сказав тато, посміхаючись. На радощах дівчинка миттю побігла в свою кімнату і знайшла те єдине зернятко від її яблучка.

«Потрібно, щоб кожен міг отримати те, що потребує.»,- подумала вона. Дівчинка вибрала найсвітліший куточок у саду, щоб посадити це зернятко. Кожного дня вона прибігала, щоб його підлити і яка ж вона була щаслива, коли крізь землю пробився перший пагінець. «Тато, мамо, подивіться, це зернятко з мого яблучка стало яблунькою», - закричала дівчинка.

Через деякий час яблунька зарясніла великими яблуками, такими запашними і червоними, що кожен, хто проходив повз, хотів його спробувати. Дівчинка з радістю дарувала кожному яблучко, але не забувала повторювати ті ж слова, що їй казала бабуся.. «Кожне яблучко мріє колись стати яблунькою…Посадіть зернятка..»

Саме так, яблуньки із зернятками добра, радості, щастя та любові розсіялись по світі. Не забудьте і ви поділитись цими зернятками, адже, потрібно, щоб кожен отримав те, що потребує його серце.



Читайте также