Невідомі переклади Михайла Драй-Хмари
Ісай Заславський
«Напиши мені, що з моїми книжками, а особливо з рукописами, — просив Михайло Драй-Хмара в своєму останньому листі. — Бережи їх, дорога, як свій зір, бо багато з них не були в друці й якщо пропадуть, то пропадуть безслідно і назавжди».
Дружина й дочка засланого митця змогли врятувати частину цих безцінних матеріалів. Поміж них місткий зошит з чернетками деяких оригінальних віршів, автографами перекладів і окремими нотатками поета. Ця «одиниця збереження» збагатила кілька років тому фонд. Відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної Академії наук України.
У грудні 1928 — січні 1929 р. Драй-Хмара перекладає українською мовою декілька російських віршів, що набули поширення передусім як вокальна лірика. Серед їх творців й уславлені майстри інтимної поезії (А. Фет, А. Майков, В. Сологуб), й автори, що сполучали громадську й інтимну тематику (О. Плещеєв), і літератори, до котрих визнання прийшло головним чином завдяки музичній інтерпретації їхніх віршів (А. Голенищев-Кутузов), і такі різнобічно обдаровані письменники, як, наприклад, Т. Щепкіна-Куперник на теренах прози, драматургії, поезії, а особливо художнього перекладу, і нарешті маловідомі поети, як Д. Ратгауз. Але всі твори, про які мовиться тут, позначені задушевністю й музичністю. Покладені на музику Антоном Аренським, вони увійшли до репертуару талановитих виконавців.
Можливо, не всі ці тексти рівновартісні як явища словесного мистецтва, часто тут дається взнаки притаманний романсу присмак мелодраматизму. Але переважна більшість їх приваблює непідробною щирістю й сердечністю.
Доречно зауважити, що романси, до яких звертається Драй-Хмара, ніколи раніше не звучали по-українському. Із семи текстів, записаних у зошиті перекладача, лише два з’явилися друком, але не привернули уваги літературознавців. П’ять романсів, невідомих читачеві, також мають безумовне естетичне значення. Викладемо тут деякі спостереження й міркування щодо російських романсів, перекладених Михайлом Драй-Хмарою.
Строфа В.Сологуба:
Я о любви моей тебе не говорю.
Но звезды в небесах так радостно играли
И хоры сгройные такие песни пели.
Что я... я о любви моей не говорил —
Переклад М. Драй-Хмари:
Я про любов мою тобі не говорив.
Та зорі в небесах так переливно грали
І зграйні хори їх таких пісень співали.
Що я… я про любов мою не говорив.
Але ретельно переповідаючи майже слово в слово всі елементи російського тексту, Драй-Хмара пропонує слухачеві (і читачеві) не кальку, а твір, що звучить розкуто, природно поетично по-українськи. Схвильовано й щиро строфа передає душевне піднесення і велике, всеохоплююче почуття, що знаходить відгомінін у всьому наокіл, цілий всесвіт пройнятий щасливим співпереживанням. Українську версію вірша збагачує дивовижна в зображальному й евфонічному плані деталь про зорі, що «переливно грали».
Тужливим мотивом починається поезія О. Фета «Осінь». Сумне завмирання в природі й печальна осінь людського віку. Але й у холодні, сірі дні душа часом здатна воскреснути в могутньому, як замолоду, сплеску почуттів. Переможно звучить заключний акорд: у надвечір’ї раптом душу знов осяває торжествуючий спалах любові.
Строфі російського тексту:
Молчит стыдливая печаль,
Лишь вызывающее слышно
И, замирающей так пышно,
ей ничего уже не жаль —
відповідає українська:
Мовчить, соромлячись, печаль,
Визивне лиш сміється грішно,
І тій, що завмирає пишно,
Вже нічогісінько не жаль.
Як бачимо, перекладач, змінюючи де-не-де граматичні форми («стыдливая», «соромлячись») і окремі словосполучення («визивне лиш сміється грішно»), адекватно віддає зміст і настрій першотвору. В автографі цікава заміна в останньому рядку, котрий спершу звучав так: «Уже нічого їм не жаль». Відхиляється зворот із займенником «їм», семантично дещо невизначеним (кому? печалі? тій, що пишно завмирає?), натомість М. Драй-Хмара знаходить виразне українське підсилювальне «нічогісінько».
Споріднений за настроєм граціозний образок Т. Щепкіної-Куперник «Щастя» віддзеркалює душевні порухи закоханої дівчини. Початок ліричної мікроновели овіяний ніби наївною простодушністю. Осяяна сонцем алея, тінь на золотавому піску доріжки. Затамувавши подих, у напруженому й непевному очікуванні юнка перебирає пелюстки, шукаючи в запашних гронах бузку жадане «щастя». За свідченням музикознавця, у цьомуромансі А. Аренського «домінують яскраві, сонячні тони». Ці «сонячні тони» і нестримний вибух почуття в завершальному акорді гарно відтворені перекладачем тексту.
В українському варіанті є несуттєві зміни подробиць: бузкова віть першотвору білосніжна, а в українській версії рожево-синя. Замість російського означення «дивно ароматна» (бузкова гілка) перекладач використав більш конкретизоване порівняння: бузок у нього «пахучий, тьмяний, як уста дитини». Він відмовився від первісного означення «рясний»; напевно, український поет вважав за доцільне зберегти саме прикмету, закріплену в оригіналі, — запах.
Героїня російського тексту «привичною игрою занята», палко мріє про зустріч; надія, непевність, гіркі сумніви крають їй серце: «сирень дрожит в пылающей руке». Тим часом у ліричному сюжеті української версії вірша нюансується думка про втрачене, про щастя, «що втекло»: «невже ж і не найду? А чи давно...»
Та це не вносить дисонуючих нот у поетичну мініатюру. Невимушено линуть п’ятистопні ямби. Вдало відтзорєко інтонаційне вібрування в останніх рядках, що акцентує сплеск радості після незазначеного чекання:
І враз... бузок одкинуто недбало:
Чийсь крок... ти тут. О, щастя! ось воно!
Звукова виразність російського тексту обумовлена іншими засобами:
Не зажиГай оГня! Во МГЛе ДушисТой Ночи ОТрадно мне с Тобой сиДеТь наедине...
Варто уваги, що і в російському, і в українському тексті різні, але семантично споріднені слова евфонічно поєднані: отрадно — радісно, і саме ці лексеми є тут носіями емоційно-смислової домінанти.
Автограф засвідчує типову для Драй-Хмари вимогливість і творчу наполегливість. Шліфуючи текст, поет відхиляє варіант «з тобою вдвійці буть» (можливо, почувши тут дещо какофонічне). У другій строфі —
Не зажигай огня! Со светом к нам нахлынет
Знакомая тоска бесцельной суеты —
перекладач настійливо шукає відповідника: «бо з світлом знов нарине Знайома суєта, і туга, і одчай», «І туга, й суєта, нудний для серця край». Нарешті прикметник «знайома» поступається місцем експресивнішому «огидна». Слід визнати, що це «підсилення» не компенсує суттєвої втрати: втрачена згадка про «безцільність» суєти, натомість з’явилось абстраговане «наш рай». А ось в іншому місці («Взгляни, как звезды нам, небес далеких очи, Привет свой теплый шлют, мерцая в тишине») перекладачеві пощастило уникнути незугарної громіздкої конструкції і дати синтаксично ясну й таку бездоганну зорову паралель:
Поглянь, як мерехтять небес далеких очі,
Привіт свій теплий шлють вони з височини.
Олівцем автор перекладу корегує другий рядок (найвірогідніше, дбаючи про його евфонічний лад): «то теплий шлють привіт...»
На відміну од згаданих вище різноманітних взірців ліричної сповіді, «Менестрель» А. Майкова тяжить до баладного різновиду лірики з притаманними їй рисами епічної розповідної манери. Драй-Хмара не порушує стильової своєрідності оригіналу з напруженою сюжетною дією і розміреним плином чотирьохстопних амфібрахіїв, тактовно передає драматизм колізії, атмосферу певної загадковості. Передчуття катастрофи, трагічність розв’язки підкреслює рефрен, настійливо повторюваний через кожні два рядки: «Замовкніте, прокляті струни!»
Закинути перекладачеві можна хіба що недостатню увагу до декотрих подробиць сюжетного руху, тоді як у баладній системі недомовленостей і натяків чи не кожний лексичний мікроелемент відіграє істотну роль. Справді, коли у двовірші
Що значить, що кесар з од’їздом спішить,
Чий хрест у фамільному склепі стоїть?
випав лише один прикметник:
Что кесаря значит внезапный отъезд,
Чей в склепе фамильный стоит новый крест?
прозорий і винятково важливий інакомовний вираз втрачає тут свій багатозначний сенс: у королівському склепі з’явився новий хрест — не важко здогадатись, що йдеться про скарану дочку можновладця. Розлючений король стратив співця
І лютню спалив, але ввіч і у сні
Його переслідують звуки страшні.
Коли в одному місці українського тексту втрачається та чи та істотна деталь оригіналу, перекладач шукає можливості відтворити потрібний штрих в іншому місці.
Л-ра: Слово і час. – 1997. – № 3. – С. 62-65.
Твори
Критика
