Володимир Забаштанський. Віра в людину
Треба хліба людині й металу,
Треба музики і п’єдесталу,
Та, мабуть, над усе до загину
Треба віри людині в людину.
Що людина без віри в людину:
В сивий смуток і радість дитинну,
В людські очі, думки і дороги
Без найменшої перестороги.
Люди можуть за віру картати,
Можуть навіть на горло скарати,
Відібрать в тебе волю єдину,
А ти все-таки вір у людину.
З тої віри, як дуб з жолудини,
Віра в себе гілкує щоднини,
Віра в матір, у друга й дружину
Тужавіє із віри в людину.
Вона корінь отой, що до скону
Живить соками стовбур і крону.
Коли ж дерево в корінь підтяти,
Жить не буде, хоч буде стояти.
Стрінеш душу, блукаючу всюди,
Котрій віри не ймуть більше люди.
Ти повір в її долю полинну
І тим самим врятуєш людину.
Пронеси крізь роки і негоду
В серці віру нескорену й горду
Віра в рідну твою Батьківщину
Починається з віри в людину.
Твори
Критика