Я все життя чогось чекала...
Я все життя чогось чекала.
Все виглядала у вікно.
І дочекалась, що дзеркала
напнула чорним полотном.
Тепер нічого вже не жду.
Тепер нічого не потрібно.
Хоч тільки й маю, що біду —
на схилену голівку срібну.
А ще — оту могилку скраю,
яка мовчить, завжди мовчить.
І старості сухий окраєць,
що і слізьми не розмочить.