Я мовби знала, що настануть дні...
Я мовби знала, що настануть дні,
яких зовсім не схочеться мені.
То, слава Богу, запаслась усім.
Є в мене дрова, хліб, картопля, сіль...
Я мовби знала, що настануть ночі,
яких ні чуть, ні бачити не схочу.
То завела собаку. От і є
з ким говорить про горенько своє.
І от настали ночі ті, і дні.
Непрохані. В жалобному вбранні.
Ще й дах протік.
Сусід поставив латку.
— А в тебе, равлику, не протікає хатка? —
спитала я, ступнувши за поріг.
І вперше усміх серцем перебіг.