Два романи Ларса Лоренса
А.Т. Рубінстайн
«Старий батько закон» та «Обман» — два романи, що разом складають другу частину великої трилогії Ларса Лоренса «Сім’я», їх, проте, можна читати як окремий, завершений твір, який, на мою думку, вигідно відрізняється від попередніх книжок — «Ранок, день і ніч» та «З пороху».
Свідомо чи ні, але автор (Ларс Лоренс — це псевдонім відомого кіносценариста Філіпа Стівенсона) розробив у цих книжках те, що можна було б назвати новим жанром в американській прозі — напружений, захоплюючий, майже детективний роман, в основу якого лягли визначні події з історії робітничого руху тридцятих років.
Добре знайомство автора зі штатом Нью-Мексіко, можливо, в сполученні з професійною навичкою мислити в кінематографічних образах —допомагає йому створювати реалістичні картини вже в суто географічному, локальному розумінні, картини, що трапляються порівняно рідко в сучасній американській літературі. Але ще важливішою є автентичність, реалістична правдивість, з якою письменник змальовує найрізноманітніші групи людей, що з’являються на тривалий чи короткий час більш-менш серйозних художників, а крім того — місцеві чиновники, гірничі інженери, профспілкові діячі, журналісти, юристи й шахтарі з їхніми сім’ями.
Ці персонажі здебільшого окреслені на тлі подій як безпосередні їх учасники. Читач з неослабним інтересом стежить за розвитком сюжету — однаково, чи змальовує автор збори комуністичного осередку в хатинці шахтаря, чи ж благодійний базар у розкішній віллі багатія.
Персонажі Лоренса — люди з плоті й крові, поки вони розмовляють, діють, вони ніколи не стають стереотипними, і навіть, дивуючи нас іноді нелогічністю вчинків, залишаються все ж особами, яких мимоволі асоціюєш і порівнюєш із знайомими тобі людьми. І якби ці персонажі промовляли самі за себе, то, напевно, романи справляли б значно краще враження.
Автор вирішив сконцентрувати увагу читачів на своїх спробах створити «психологізовані» образи. Внаслідок цього появі кожного персонажа передує його коротка біографія, а далі починається «потік свідомості».
Автор змальовує кохання студента й студентки, зосереджуючи увагу на психологічній інтерпретації почуттів хлопця. Цей епізод посідає важливе місце в розвиткові сюжету, поскільки таємне побачення молодих закоханих робить їх свідками викрадення шерифа. Побоючись розголосу, дівчина просить свого коханця, щоб він не розповідав нікому про бачене. Хлопець обіцяє їй це. Вся ситуація сприймається як цілком природна й реалістична, і читач напружено стежить за розвитком подій, аж доки студент не порушує свою обіцянку.
Романи читаються з напруженим інтересом. Центральною в цих двох взаємозв'язаних книжках є, безперечно, сцена суду, якою завершується «Старий батько закон». Із півдюжини сюжетних ліній перехрещується в цій сцені, і вона викликає в читача цілу суміш почуттів. Тут і хвилювання за долю обвинувачених, й інтерес до юридичних перипетій, і жвава реакція на поведінку тих чи інших в’язнів та на події, що відбуваються поза стінами приміщення суду. Тим-то читач із таким нетерпінням розкриває другу книжку — «Обман». І тут ми знаходимо цілий ряд нових проблем, конфліктів і драматичних ситуацій, різноманітність яких, проте, ані на мить не розриває їхній взаємозв’язок.
Широке полотно подій вірогідно відтворює історію боротьби в місті Геллані (штат Нью-Мексіко), яка відбувалася майже тридцять років тому, але навіть читач, який пам’ятає історію до найменших подробиць, стежитиме за відтворенням її в романах з неослабною увагою.
Щоб наш наголос на цікавості обох книжок не був неправильно інтерпретований, підкреслюємо, що це зовсім не детективна історія, в якій «хороші хлопці» й «погані хлопці» можуть помінятися ролями, просто змінивши уніформи.
Дія, швидка й захоплююча, є, безумовно, основою обох книжок, але дія романів диктується класовими відносинами й інтересами людей, що беруть у ній участь.
Л-ра: Всесвіт. – 1963. – № 2. – С. 158-159.
Произведения
Критика
