Творчість і любов у романах Мітчела Уілсона
О. Барсук, І. Дніпров
«В мене виник замисел... твору про ту могутню силу, яка зветься, потягом до творчості».
(М. Уілсон про роман «Брат мій, ворог мій»)
Чому в книгах прогресивного американського письменника Мітчела Уілсона праця сприймається саме як творчість? Відповісти на це можна, здається, так: те, про що пише Уілсон в своїх трьох романах «Живи з блискавкою», «Брат мій, ворог мій» та «Деві Меллорі», — не випадкові для нього теми. Справі, якою займаються улюблені герої письменника Ерік Горін і Деві Меллорі, сам автор, у минулому інженер і науковець, віддав половину свого життя. В складних проблемах сучасної фізики та електронної техніки Уілсон орієнтується з ерудицією справжнього спеціаліста.
Однак багато письменників сумлінно вивчають і ретельно описують обрану ними галузь праці. Секрет успіху Уілсона в тому, що він зображує працю як творчість, оспівує поезію праці, її красу.
Змальований письменником світ наукового експерименту опоетизовано ставленням до нього людини-творця.
Ставлення до праці і є одним із засобів, за допомогою яких Уілсон розкриває людський характер. Брат Деві — Кен також знає й любить свою справу, він обдарований інженер. Та поступово, з розвитком подій, виявляється, що ставлення до праці в Кена зовсім інше, ніж у Деві. Це не вчений-творець, а талановитий хижак-індивідуаліст і кінець кінцем внутрішній ворог Деві та його наукової ідеї, бо в науці Кен вбачає лише шлях до багатства і життєвого успіху: «Я не бажаю, — говорить він, — все життя бути ломовим конем. Хочу бути багатим».
Коли Деві, глибоко захоплений своїми думками про передачу зображення на відстань, запитує брата: «Ти розумієш, що ми з тобою знайшли?» — той, посміхнувшись, відповідає: «Тут написано чорним по білому — мільйон доларів!» Так письменник стикає два різні світорозуміння, двох героїв: мужнього борця за прогрес наукового мислення, — і талановитого винахідника, у якого бізнес убиває творчий інстинкт, висушує мозок. «Нерозривний зв’язок, який об’єднував братів весь день, — пише Уілсон, — розлізся, немов намоклий папір».
«Той довгий день, коли провадився дослід, почався, як і в минулі рази, з пульсуючого стуку насосів, що відбивали стільки-то ударів на секунду. Але незабаром секунди втратили будь-яке значення, і щоразу при погляді на годинник виявлялось, що стрілки вже пересунулись на кілька годин уперед. Потім перший день непомітно перейшов у другий, потім у третій, і, нарешті, цей довільний поділ часу став таким розпливчастим, що на нього вже не доводилось звертати уваги. Час визначався тільки черговим завданням...
В цей довгий день для них не існувало ні ранку, ні полудня, ні погоди, жодної вільної хвилини. Цей день був повний такого нестерпного напруженого хвилювання, що їх нервам він здавався одноманітно-втомливим. Цей день тривав аж два тижні».
Уілсон не боїться говорити і про благородне честолюбство першовідкривача: «Коли я з усіх сил б’юся над складним питанням, — говорить Ерік Горін Сабіні, — і кінець кінцем знаходжу рішення, то я хочу бути першим... Ми, винахідники, в душі зовсім нескромні люди. Ми зарозумілі та честолюбні. Ми хочемо, щоб наша робота була визнана, і будемо гризтися, наче вовки, коли не дістанемо належного визнання. Ми можемо поступитися чим завгодно, крім одного: моїй праці повинно бути присвоєно моє ім’я».
Без цих роздумів не можна уявити собі книг Уілсона: потьмяніли б образи персонажів, збіднів би їх внутрішній світ.
Проте ніщо людське не чуже героям Уілсона. Пристрасні ентузіасти, віддані своїй справі до самозабуття, вони далекі від чернечого аскетизму деяких літературних героїв, які в ім’я технічного прогресу волею автора позбавлені усіх притаманних смертному «слабостей»: кохання, сім’ї, дружби. Де вже такому героєві до ніжностей, туги, ревнощів! Адже він творить, рухає вперед науку... Та ні! Ані Горія, ані Деві не можуть похвалитися таким завидним самозреченням. Вони беруть все, що їм щедрою рукою відміряла мати-природа: і насолоду першого поцілунку, і трепет побачення з коханою, гіркоту ревнощів і біль розчарування та розлуки...
У любові, як і в праці, перевіряється людське в людині. Любов і праця — не відокремлені сфери. Вони перебувають в постійній взаємодії. Так, Деві, багата творча фантазія якого легко проникає в глибину процесів, що відбуваються в царстві молекул, у стані душевного пригнічення від ревнощів втрачає на якийсь час цю здібність. І навпаки, в момент високого душевного піднесення Деві почуває себе «богом у країні електричної ночі», здатним перевернути гори. В свою чергу, широчінь і сміливість задуму, творче натхнення у праці живлять кохання, надають йому глибокого смислу. Однак, якщо для позитивного героя Уілсона гармонія великої любові і високої творчості становлять ідеал і зміст життя, то для спустошеного, отруєного буржуазною свідомістю Кена і любов, і творчість — це шлях до збагачення, засіб «насолоди життям».
Завдяки єдності теми любові і творчості неможливо, скажімо, уявити собі Еріка Горіна без Сабіни та Мері Картер, а братів Меллорі й Дуга — без Марго і Вікі.
Коли Ерік Горін у гонитві «за довгим карбованцем», невірно розуміючи сімейне щастя, відступає від наукових інтересів, намагається піти на угоду з совістю і продати свій талант підприємцеві, тоді і любов дає тріщину. Герой починає зраджувати свої колишні моральні принципи, вишукує якусь зручнішу «мораль» і життєву філософію.
Моральна сила позитивного героя Уілсона криється в тому, що він не лише турбується про розвиток науки, а працює для блага людей. Досить згадати, як Ерік Горін, відмовившись працювати над виготовленням атомної зброї, стає простим викладачем, жертвуючи заради щастя людства своєю науковою кар’єрою, матеріальним благополуччям. В романах Мітчела Уілсона немає «чистої» любові і «чистої» творчості: любить у нього вчений-першовідкривач, а трудиться людина, захоплена коханням. Тому всі ліричні сцени романів Уілсона сповнені відблиском тих проблем творчості, які хвилюють у цей час його героїв. При цьому любов, яка живиться з духовної спільності і прагнення до повного взаєморозуміння, допомагає героєві краще зрозуміти самого себе, свої творчі ідеали, свою життєву програму, бо наукова діяльність героїв Уілсона це завжди творчість заради любові до людини.
Л-ра: Всесвіт. – 1960. – № 6. – С. 120-121.
Твори
Критика
