Деякі особливості вживання стилістичних засобів у романі П. Зюскінда «Парфумер»

Деякі особливості вживання стилістичних засобів у романі П. Зюскінда «Парфумер»

Ю. Бардакова

Роман «Парфумер» був написаний у 1985 році і зразу ж став бестселером. Що спричинило такий успіх? Одну із відповідей на це запитання може дати аналіз стилістичних засобів твору. […]

У процесі аналізу поетичних засобів роману ми опирались на теоретичні дослідження німецького постмодерністського роману Д. Затонського, Г. Фролова, І. Бехти, Ф. Бекера та інших літературознавців, які виходять з того, що постмодернізму притаманні сьогодні своєрідні коди, які регулюють творення текстів: код літературної течії, лінгвістичний, загальнолітературний і жанровий коди та ідіолект письменника, і що постмодерністськии роман має певні риси (ознаки), як-то: історичність, фрагментарність, пародійність, подвійне кодування, інтертекстуальність, лабіринтизований текст, стильова множинність, лейтмотив, наявність семантичних полів відчуттєвої перцепції та типових лексем, метафорична манера письма тощо. З позицій запропонованого підґрунтя ми зупинимось лише на характеристиці використання метафори та одного із семантичних полів відчуттєвої перцепції, а саме — сприйняття запахів, опис яких здійснюється з використанням антонімії.

Дослідженням тематики, аналізом ідейного змісту, вивченням характерних рис і особливостей постмодерністського роману взагалі і роману «Парфумер» зокрема займались у різний час Д. Затонський, Б. Бегун, Х. Риндісбахер та інші літературознавці. Особливості ж індивідуального художнього стилю автора, мова твору ще потребують більш глибокого вивчення, тому дане дослідження є однією з чергових спроб дещо доповнити в цьому питанні. Отже, об’єктом даного дослідження є роман сучасного німецького письменника П. Зюскінда «Парфумер», предметом — стилістичні засоби роману, головне завдання, на якому ми зосередимось, — розкриття особливостей вживання метафор та антонімії.

Слід зазначити, що цей твір перекладений більше ніж двадцятьма мовами і є «найбільшим творчим успіхом автора». У ньому розповідається історія вбивці Ж. Б. Гренуя із Парижа XVIII століття, що народився у злиднях і мусив померти зразу ж після народження (мати викинула новонароджене дитя в корзину зі сміттям та рибними нутрощами), проте чудом залишився живим. Виростили його кілька осіб (всі вони, дивним чином, помирали зразу ж, як тільки Гренуй покидав їх). З народження Гренуй мав незвичайну здібність: не маючи власного запаху, він міг своїм геніальним органом нюху із закритими очима сприймати всі запахи світу. Перше вбивство молодої дівчини, яке він учиняє, щоб заволодіти її запахом, визначило всю його подальшу долю. Свої здібності аналізувати і виготовляти запахи він розвиває й удосконалює, будучи учнем парфумера. Його першою життєвою метою є створення найчудовіших запахів. Він вважає себе генієм і зневажає інших людей, які його цікавлять лише до того часу, поки вони йому потрібні. І, навпаки, його, як нікчемну навіть за своїм походженням особу, зневажають, ним нехтують і його використовують. Його зростаюча ненависть до людей жене його з Парижа в гори, в самотність. Тут відбувається ототожнення уявного і реального світів: головний герой ототожнює себе із Всемогутнім, якому під силу все. Упродовж років він самітником насолоджується у своїх фантазіях почуттям всемогутності і спроможності створювати для себе світ ароматів, аж поки не з’ясовує, що він не має ніякого запаху, що він не може понюхати себе. Панічно покидає він місце свого усамітнення і повертається в реальний світ. Зустріч з людиною, що зацікавилась ним з наукових причин, допомагає йому набути певного суспільного статусу, якого він досягає з допомогою скомпонованих ним парфумів. Парфуми надають Греную людського запаху, що і є причиною його визнання в суспільстві. Гренуй набуває й іншого досвіду — обводити навколо пальця людей, яких він ненавидить.

У Грассе, місті парфумерів, він вивчає витончені техніки виготовлення і консервування парфумів. Як вінець цієї справи він планує вбивство дівчини, запах якої він хоче створити і який, як вважає Гренуй, є вершиною його парфумерного мистецтва. Він «тренується» здобувати людський запах, убиваючи для цього цілий ряд молодих красивих дівчат. Його викривають і засуджують до страти. Завдяки парфумам, що він створив, Гренуй викликає до себе загальну любов усіх присутніх на страті жителів міста. Розуміючи, що він як особистість нікого не цікавить, що ця любов — це лише вплив парфумів, Гренуй зненавиджує себе. Він утікає в Париж і провокує там своє власне вбивство.

Дослідники розглядають роман «Парфумер» як «постмодерністський», «маргінальний», характерним для якого є пошук нових мовних та стилістичних засобів зображення дійсності. Метафоричність — один із основних засобів. В основі замислу роману головна метафора — метафора запаху: запах як універсальний, підсвідомий і всеохоплюючий зв’язок між людьми, запах як аура кожної людини — як вона сприймає світ інших людей, як впливає на них і як сприймають цю людину всі, хто її оточує. Метафорами такого масштабу в німецькомовній прозі, як справедливо зазначила перекладач твору російською мовою Є. Венгерова, можуть похвалитися хіба що Томас Манн (хвороба Адріана Леверкюна) чи Герман Гессе (гра в бісер). Аромат у романі (мається на увазі ідеальний запах, створенню якого присвятив своє життя Гренуй) може розглядатись як символ мистецтва взагалі, як символічне позначення духовного. Тоді закономірно буде вважати його творця символом митця, носієм певної істини творчості.

Метафора широко використовується у художніх творах з різною метою. У зв’язку з цим важливим є аналіз особливостей використання метафори та її функція у творі. У романі наявна ціла скарбниця метафор, функція яких - охарактеризувати нюхові образи людського тіла, рослин, тварин, парфумерії тощо. Нюхові феномени описуються за допомогою метафоричних моделей. «Архітектурна модель, наприклад, обрана авторок для розповіді про запах. Спочатку письменник порівнює Гренуя з дитиною, яка грає в кубики і винахідливо руйнує їх. Кубиками були фантазії, які вже в дитинстві зародилися у хлопчика. Пізніше, коли вже юнак Гренуй зачув аромат дівчини, такий чистий і незвичайний, він перебрав усі свої «кубики, цеглинки, уламки запахів», підняв «руїни спогадів» і систематизував їх усі. З часом, коли колекція ароматів збагатилася, Гренуй уже міг зводити цілі «будови запахів, будинки, стіни, сходи, вежі, підвали, кімнати». Своєї кульмінації архітектурна модель досягає при описі періоду, коли Гренуй провів сім років у горах і став справжнім володарем величезної імперії запахів. П. Зюскінд порівнює його серце з пурпуровим замком, що складається з безлічі кімнат, підвалів та комірок, у яких розташовані тисячі поличок до самої стелі, а на них — склянки з ароматами.

Метафорична модель «бібліотека» та «колекція вин» з’являється знову ж таки під час перебування Гренуя на вулкані, де він переживає справжню насолоду, використовуючи аромати нюхової пам’яті. Автор порівнює запас ароматів у пам’яті та душі головного героя з бібліотекою та винним погребом. Гренуй посилає невидимих слуг в комірку за певним томом і наказує принести йому пляшку питва, потім відкриває першу пляшку, наливає собі бокал по вінця, підносить до вуст і п’є. «Одним ковтком він осушує бокал прохолодного запаху і це чудово». Водночас він розкриває книгу і починає читати про запахи свого дитинства. Все життя проходило, правильно буде сказати, перед його носом. Все, чого не пам’ятав розум, було надійно сховано в «бібліотеці нюхової пам’яті», серед нескінченних рядів книжок і в підземних погребах в пляшках дорогоцінного вина. Останньою Гренуй маленькими ковточками випивав пляшку з ароматом убитої ним дівчини і засинав.

Інша метафорична модель — модель творця. У романі присутній очевидний біблейський підтекст. Багато інших письменників звертаються до Вічної Книги, але П. Зюскінд перевершує їх: він порівнює Гренуя з Богом, називає його великим. «Він ішов міцними кроками... і сіяв запахи різних сортів... І це було добре. І послав він сонце своєї посмішки на землю... І змусив він дути вітер. І це було добре, дуже добре». Мета використання цього переносу зрозуміла: розкрити дивовижний дар персонажу в повному обсязі. Оригінальною є метафорична музична модель. Письменник співвідносить світ запахів зі світом музики. Він називає Гренуя вундеркіндом-музикантом, котрий «...з мелодій здобув абетку окремих звуків, і сам складає зовсім нові мелодії...». Далі в романі автор розповідає про симфонії ароматів, оркестр запахів, мелодії парфумів. Ці метафори підтверджують думку про парфумерію як символ мистецтва в узагальненому смислі.

Зупинимось на розгляді протиставлення або антонімії. Основна функція цього художнього засобу — характеристика головного героя та світу запахів. Антонімія — це відношення між двома одиницями значення, що перебувають одна до одної у чіткому семантичному протиріччі.

Справжні антоніми є антиподами і завжди створюють тільки пари. У книзі П. Зюскінда «Парфумер» антонімія (особливо контекстуальна) представлена досить широко. Головною сферою використання антонімів є світ запахів: автор намагався зробити словесні образи ароматів «наочними» та відчутними. Він виділяє і характеризує самі запахи і джерела, що їх породжують. Читач уже з перших сторінок роману поринає в океан запахів. Париж XVIII століття. Головною його характеристикою є запах. Париж — це «заповідник запахів.» Гнила деревина, гнила капуста, баранячий лій, нічні горшки, невипрані сукні, піт — ось неповний перелік речей, що були причиною смороду у столиці Франції. Неприємний запах супроводжував Гренуя усе його життя: убивчий запах матері, гарячий запах поту його годівниці, задушні випари спальні мадам Гайяр, жахливий запах шкіри тварин у майстерні. Зюскінд, розповідаючи про свого персонажа, стає схожим на нього і допомагає читачеві «побачити» навколишнє середовище не очима, а носом. Саме так сприймав Гренуй світ. Для нього існувало лише те, що мало свій запах. Тому для нього було непосильним розуміння смислу абстрактних понять, як-то: любові, співчуття, жалю тощо.

Усе пізнається в порівнянні». Риси чогось або когось стають більш . очевидними, якщо порівнюєш їх з протилежними. Жахливий стан Парижа, змальований письменником, набуває наочності, коли поряд читаєш про аромати, що викликають приємні відчуття. Наприклад, запахи різних сортів деревини (Eichenholz - дуба, Kiefernholz - Ulmenholz - в’яза, Ahomnolz - клена), свіжого масла (frische Butter), запах тим’яного чаю (der Geruch eines Tees von Quendel), запах немовляти, що пахне карамеллю (ein Säugling riecht nach Karamel), запах мила і свіжоспеченого хлібу (Dunst von Seife und frisch gehacktem Brot).

Особливе місце серед приємних запахів займають духи, а точніше, ті рослини та квіти, з яких їх виготовляють: аромат амбри (Amber), пачуль (Patschuli), сандалового дерева (Sandalholz), бергамота (Bergamote), масла лимона (Limettenoel), есенції з квітів помаранча (Orangenbluetenessenz), гвоздичного та трояндового масел (Nelken- und Rosenoel), настою мускусу (Moschustinktur). їх перелік може бути безкінечним.

Продовжуючи тему антонімії у сфері ароматів, необхідно звернути увагу на епітети, що характеризують різноманітні запахи. Не зупиняючись на них детально, можна навести приклади опозиції «приємний-неприємний запах»: Ніжний (zart) — грубий (grob), прекрасний (herrlich — (haesslich) гидкий, свіжий (frisch) — затхлий (kadaverhaft), магічний (zauberhaft) — потворний (ekelhaft), квітковий (blumig) — огидний (widerwaertig), неповторний (einzigartig) — їдкий (beissend).

Використання тематичних рядів, побудованих на антонімії, не обмежується тільки характеристикою ароматів. Для роману характерними є антонімічні ланцюжки, які автор вживає для зображення головного героя. Цей прийом виконує дві функції: об’єктивно, з різних боків характеризує, оцінює, підсилює постать Гренуя і надає експресії кожній з цих оцінок. Уже на початку твору автор називає Гренуя чужою, холодною істотою (fremdes, kaltes Wesen), терпеливою бактерією (ein resistentes Bakterium), кліщем (ekliger Zeck), товстим павуком (dicke Spinne), ворожою твариною (feindseliges Animal), використовує для його характеристики прикметники упертий (stur), огидний (eklig), недоумкуватий (schwachsinnig). Але водночас П.Зюскінд не забуває про його обдарованість: вундеркінд (ein Wunderkind), фантастична дитина (fantastisches Kind), істота, до якої доторкнулась рука Бога. Більш негативною оцінка стає після його першого вбивства зеленоокої дівчини, але й талант Гренуя розкривається повністю саме в цей час. І знову ж таки автор використовує антонімічні ланцюжки: Гренуй — нелюд, чудовисько, монстр (der Unmensch, der Scheusal), один із найогидніших, наймерзенніших злочинців свого часу (einer der verabscheuungswuerdigen Verbrecher seiner Zeit), виродок, потвора, (der Bastard, der Unhold') і поряд з цим — ангел ( ein Engel), чаклун, чарівник (der Hexenmeister), прекрасний Гренуй (der einzigartige Grenouille), великий, надзвичайний Гренуй (der grosse, herrliche Grenouille).

Протягом усього роману автор спостерігає розвиток відщепенця і разом з тим генія запахів, який через відсутність власного запаху не може себе розпізнати і сприйняти, розвиток властолюбця, який радіє з того, що може маніпулювати людьми, і разом з тим геніального майстра, що створює шедеври ароматів, які служать знову ж таки лише для задоволення хворобливого бажання вбивати, навіть себе самого. Це яскраві приклади того, що антонімія виступає не тільки засобом всебічної характеристики головного героя, засобом посилення емоційної забарвленості твору, а й закликом до читача скласти свою особисту думку про персонажа.

Цій самій меті підпорядковані й інші стилістичні та мовні засоби, як-то: порівняння, епітети, контекстуальна синонімія тощо, які тут не розглядаються.

Слід зазначити, що для твору характерна відсутність чіткої межі між розважальною і серйозною літературою. Елементи кримінального роману, роману жахів переплітаються з елементами історичного і класичного роману. Окрім цього, різноманіття форм твір відзначається ще й тим, що в ньому використовується стилістична фігура пастиш (Pastiche) — гра з класичними літературними цитатами із текстів традиційної літератури або натяком на неї та запозичення, імітація стилю. Цитоване першоджерело виступає у трансформованому вигляді. Знайоме і водночас важковпізнаване, воно викликає додатковий інтерес і читач має можливість розтлумачити, розшифрувати ці натяки та використати їх для розуміння підтексту, двоплановості змісту роману або ж вважати цей твір лише захоплюючим читанням.

Як підсумок слід зазначити, що розглянуті нами образотворчі засоби, які використовує П. Зюскінд у своєму творі «Парфумер», разом з різноманітними прийомами побудови твору та зображенням характерів є засобом втілення задуму письменника в художні образи, цінність якого визначається не лише ідейно-тематичним багатством; поетична система роману П. Зюскінда «Парфумер» має яскраво виражену своєрідність, а саме: мовні елементи скоординовані в цілісний ансамбль і надають творові виразності, емоційності, оригінальності. Метафори, антонімічні ланцюжки та інші стилістичні засоби передають самобутню творчу манеру письменника.

Даний аналіз використання метафор та контекстуальної антонімії у творі П. Зюскінда «Парфумер» не претендує на вичерпне вирішення розглянутої проблеми і висвітлення всіх функцій цих художніх засобів. У ньому ми лише намагались висвітлити особливості індивідуального стилю письменника у їх використанні, що сприяє більш глибокому розумінню цього художнього твору.

Л-ра: Полтавський державний педагогічний університет: збірник праць. Сер. «Філологічні науки». – Полтава, 2004. – Вип. 1(34). – С. 195-200.

Биография

Произведения

Критика


Читайте также