Що несла бабусі Червона Шапочка, або прагматична адаптація перекладу
Н. В. Васильєва
Усі ми дуже добре пам’ятаємо казку про Червону Шапочку. Жила-була собі Червона Шапочка, і ось одного дня мати їй і каже: «Червона Шапочка, сходи до бабусі, віднеси їй...» Отже, що несла Червона Шапочка бабусі? Правильно. Пиріжки й горщик масла.
В одному з варіантів цієї казки, записаному братами Грим, мама дала Червоній Шапочці віднести бабусі геть не пиріжки й горщик масла. У братів Грим вона несла бабусі пиріжки та пляшку вина, щоб трохи розрадити стареньку ... Не забуваймо, що в Радянському Союзі під час перекладу Червоної Шапочки був т. зв. «сухий закон», тому зрозуміло, що за тих умов перекладач просто не міг відтворити при перекладі цю пляшку вина й тому мусив замінити її на горщик масла. Говорячи науковою мовою, це називається прагматична адаптація перекладу через різні аудиторії читачів; різницю в ментальності рецепторів оригіналу та перекладу; деякі ідеї, забобони та настанови того часу, коли працював перекладач; відсутність у читачів достатніх для розуміння перекладу фонових знань. Подібних прикладів прагматичної адаптації перекладу в перекладах художньої літератури для дітей (зокрема при перекладі, або просто при адаптації для дітей казок, як у нашому випадку), при бажанні можна знайти безліч.
Як бачимо, казки є дуже цікавим та зручним матеріалом для дослідження прагматичної адаптації перекладу. Крім того, через те, що казки є мудрістю народів, поколінь, віків, століть, у них можна знайти багато цікавого. На думку деяких учених, зокрема, В. Я. Проппа, сюжети всіх казок, так само як і міфів різних народів є однаковими, тобто казки (так само, як і міфи), є закодованою космогонічною теорією. Згадаймо, наприклад, казку про Колобка. В одному із варіантів казки (що належав якомусь африканському племені) і зайчик, і лисичка, і вовк усі по черзі відкушували від колобка по шматочку, що мало символізувати цикл зникаючого місяця. Теорії про походження світу треба зберігати, пам'ятати та передавати з покоління в покоління. А як інакше можна це зробити, як не переповідаючи казочку маленьким діточкам? Первісні племена, може, так і робили, але чим розумнішою й освіченішою та «технологічнішою» стає людина, тим більше в її свідомості з'являється всіляких комплексів. У деяких міфах та казках, як ми пам'ятаємо (наприклад у міфах про походження світу тощо), можна побачити деякі моменти, сцени, що здатні вразити делікатну уяву дитини або сучасної людини. Крім того, не забуваймо, що література є одним із найвпливовіших та найпотужніших засобів пропаганди, а значить і виховання молоді.
Отже, у деякі часи та за деяких режимів поведінка літературних героїв мала слугувати читачам за взірець, тому зрозуміло, що така сама «виховна робота», як із Червоною Шапочкою буде проведена з майже усіма казковими героями, чия поведінка не може бути визнана взірцевою для дитини. Це, власне кажучи, основне, що можна сказати про прагматичну адаптацію в казках, але як ми всі вже неодноразово помічали, через подібне цензурування проходять майже всі літературні твори, коли їх прагматично адаптують для дітей.
Чимало схожих прикладів прагматичної адаптації можна побачите, наприклад, у перекладах лимериків Едварда Ліра, що їх зробив О. Мокровольський для дитячого видавництва «Веселка». Однакова доля, як і Червону Шапочку, спіткала, наприклад, в одному з лимериків архітектора Вітрувія, що він в оригіналі, «took to drinking» (почав пити), а в прагматично адаптованому для дітей (через сухий закон та непедагогічність пропагування пияцтва) перекладі О. Мокровольського просто собі «журивсь».
Також нам хотілося б зазначити, що з цієї самої причини дійові особи українських лимериків є набагато тверезішими, цнотливішими, благочеснішими, слухнянішими та дисциллінованішими за своїх англійських відповідників. Про це буде далі, трохи пізніше, а зараз повернемося до архітектора Вітрувія.
There was an old man of Vesuvius,
Who studied the works of Vitruvius,
When the flames burned his book
To drinking he took,
That morbid old man of Vesuvius.
Все читав чоловік із Везувія,
Архітектора твори, Вітрувія,
Та згоріли - О горе!
Вітрувія твори,
Щоб журивсь чоловік той з Везувія.
О. Мокровольський не переклав цей лимерик через те, що це, власне кажучи, і є чорний гумор, до того ж, тема самогубства - тема не дитяча. Крім того, якщо людина намагалася покінчити життя самогубством, то в неї щось мало бути негаразд, а в Радянському Союзі, як ми пам'ятаємо, все у всіх було добре. Таким самим чином перекладач випускає кілька лимериків, яким можна закинути пропаганду расизму, пияцтва, або просто поганої поведінки. Зрозуміло, що якби О. Мокровольський залишив усі ці характерні особливості германського гумору у призначеному для дітей перекладі, то українські лимерики справили б на читачів зовсім інше враження ніж оригінальні лимерики на маленьких англійців. Отож, заради забезпечення відповідного комунікативного ефекту перекладачу доводилося адаптувати вихідні лимерики, як от, наприклад, ті віршики, які буде наведено в частині, присвяченій прагматично адаптованим перекладам М. Фрейдкіна або не перекладати їх узагалі.
Ще однією із причин, через які текст перекладу доводиться прагматично адаптувати, є відсутність тотожного жанру в літературі мови перекладу. Тут доречно буде згадати, що однією з функцій перекладу є освітня функція, тобто ознайомлення читача з іноземною літературою, поширення уявлення про якийсь твір, або, навіть, про якийсь жанр, наприклад, про японське танка, або ірландський лимерик. Як вважає Ю. Найда, «Насправді перекладають не з мови на мову, а з культури на культуру».
Зовсім тотожного лимерикам явища ні в українському, ні в російському фольклорі немає. (Хоча в українців є трохи схожий жанр - коломийки, у росіян - частівки). Незважаючи на справедливість вищенаведеної цитати, не можна ж було перетворити при перекладі англійські лимерики на українські коломийки або російські частівки, тому перекладачам доводилося вводити жанр лимериків до української та російської культур, згідно з екстралінгвістичними обставинами або особистими уподобаннями вибирати головний для відтворення чинник, нехтуючи іншими.
Як ми пам'ятаємо «переклад - це засіб взаємного зближення народів» (назва однойменної збірки), адже лимерики з'явилися в українській та в інших культурах світу тільки завдяки перекладу. Хоча вони і продовжують лишатися суто англійським явищем, але іноді в перекладі лимериків можна зустріти фольклорні реалії мови перекладу.
Так, наприклад, у лимериках О. Мокровольського «прехоробра дівчина від бичка-третячка утікала».
Молоденька дівчина з Халла
Від бичка-третячка утікала.
Та, схопивши лопату,
Каже: «Досить тікати!»
Прехоробра дівчина з Халла.
Взагалі переклади О. Мокровольського насичені елементами епіки: наприклад, казковий зачин «жив та був собі», іноді перекладач наслідує власне епічний стиль «О, горе!», «О, леле!», «Плив він плив... Але не забуваймо, що О. Мокровольський перекладав лимерики для дитячої аудиторії, а діти люблять казки. Як зазначав Е. Еткінд: «Дітям інформація не потрібна, їм потрібні казки». До того ж, лимерик, принаймні за формою, належить до фольклорної традиції. Можливо, у такий спосіб перекладач намагався повернути їм належність до фольклору, тобто як бачимо, у цьому випадку вживання в перекладі епічного стилю є доцільним і цілком виправданим.
Крім того, «Небилиці» були першою спробою ознайомити українське читацтво з лимериками. Отже, переклади О. Мокровольського є яскравим прикладом пізнавально-освітньої функції перекладу. Ми можемо по праву стверджувати, що перекладач ввів жанр лимериків до української культури.
Як ми вже зазначали, О. Мокровольський перекладав лимерики для дитячого видавництва «Веселка», тому до української культури лимерики увійшли як веселі гумористичні віршики для дітей. Призначаючи свій переклад для дитячої аудиторії, перекладач ніби повертає лимерикам їх першопочаткове призначення, адже перші лимерики Е. Лір написав для дітей та онуків графа Дербі.
На прикладі перекладів О. Мокровольського ми можемо побачити, як впливає на процес перекладу наявність прагматичного надзавдання - намагання уникнути негативного впливу на вразливу дитячу аудиторію. Отже, перекладач мав «причісувати» деякі лимерики. Так, наприклад, у процесі перекладу йому доводилося випускати такі теми, як «lovers completely forsook her», «filled her heart with despair», та ін. Деякі «чорногуморні» лимерики, які не можна було переробити без того, щоб повністю не змінювати їх зміст і звучання, йому доводилося не перекладати взагалі.
До того ж, перекладацька манера (індивідуальний творчий стиль) перекладача є схожою з індивідуальним творчим стилем Е. Ліра. О. Мокровольський не додає у текст перекладу ніяких відсебеньок, намагається точно відтворити усі відтінки оригіналу. У даному випадку можна говорити про близькість, або сумісність творчих манер автора та перекладача.
Отже, незважаючи на зміни, яких за вищезазначених обставин зазнали лимерики Е. Ліра у розглянутих перекладах, лимерики О. Мокровольського дають українському читачеві більш-менш вірне уявлення про ту частину лимериків, яка призначалася для дитячої аудиторії. А цікаво, який би вигляд мали лимерики в перекладі не для дитячої, а для дорослої аудитори читачів? Тематика лимериків Е. Ліра є досить різноманітною - від безневинних дитячих віршиків до лимериків у стилі чорного гумору. Перекладачі за вищезазначених причин не завжди мали можливість охопити усю багатобарвність тематики автора. Як писав В. Коптілов, «іноді внаслідок перекладу «великий» текст першотвору виявляється «розміненим» на кілька дрібних текстів перекладу». Отже, для того, щоб якнайкраще проаналізувати розбіжності між текстами оригіналу та перекладу, зумовлені необхідністю прагматичної адаптації, ми також проаналізували переклади лимериків, призначені для дорослої аудиторії читачів, зроблені російським перекладачем М. Фрейдкіним.
До речі, цей переклад цікавий ще тим, що він є яскравою ілюстрацією пізнавально-освітньої функції перекладу. Адже маленьким діточкам для прискорення їх розумового розвитку потрібно весь час щось розказувати та пояснювати. Отже, згідно із саме цією пізнавально-освітньою функцією перекладу та для розширення кругозору дітей перекладач пояснює, що Вітрувій був архітектором. Варто зазначити, що таке поважне, шанобливо-обережне ставлення до маленького читача є характерною ознакою перекладацького стилю О. Мокровольського, властиве всім його перекладам. Таким чином, дбаючи про розширення світогляду та розумовий розвиток маленьких читачів, перекладач терпляче пояснює, що в Кобленці живуть німці - («a man of Coblenz» - «німець з Кобленцю»; в Тулузі - французи «a man of Toulouse» - «француз із Тулузи»; і що Вітрувій був архітектором «the works of Vitruvius» - «архітектора твору, Вітрувія»).
Крім того, аналізуючи переклади лимериків, ми побачили ще одну надзвичайно цікаву причину прагматичної адаптації, а саме - призначення перекладу для іншої аудиторії читачів. Історично так склалося, що умови життя германців були набагато суворіші від слов'янських, і тому германський гумор є певним чином жорстокішим від слов'янського. Для ілюстрації цього твердження достатньо згадати, наприклад, один із перших варіантів казки про Попелюшку братів Грим, де одна з дочок мачухи, для того, щоб натягнути на себе маленький кришталевий черевичок відрубує собі на нозі великий палець. Згадаймо, що в наших прагматично адаптованих перекладах для дітей нічого навіть близько схожого на це немає. Візьмемо більш сучасний приклад: пригадаймо пісеньку «Бітлз» «Silver Hammer» про хлопчика, який срібним блискучим молотком психіатра вбиває купу народу. По це ж саме пише Н. Демурова у вступній статті до хрестоматії з англійської дитячої літератури. Вона зазначає, що англійський гумор є набагато ексцентричнішим від будь-якого іншого гумору світу. Достатньо буде просто подивитися на деякі лимерики E. Лipa, перекладені М. Фрейдкіним, та через призначення перекладу для іншої аудиторії читачів випущені або адаптовані О. Мокровольським, щоб побачити цю особливість германського гумору.
There was an Old Person of Tartary,
Who divided his jugular artery,
And called out for his wife.
But she said: 'Oh, my life!'
Your death will be felt by all Tartary!'
There was a Young Lady of Hull,
Who was chased by a virulent bull,
But she seized on a spade,
And called out, «Who's afraid?»
Which distressed that virulent bull.
There was an Old Man of the coast,
Who placidly sat on a post;
But when it was cold
He relinquished his hold -
And called for some hot buttered toast.
М. Фреедкін перекладав лимерики для «дорослого» видавництва, тому в його інтерпретації віршики більше нагадують розповсюджені на той час у Росії чорногуморні віршики.
Як вже було зазначено, лимерики є зручною формою для літератури т. зв. чорного гумору. Е. Лір також написав кілька (десь біля двадцяти) лимериків у цьому жанрі.
М. Фрейдкін так само як О. Мокровольський через відсутність тотожного жанру в мові перекладу вдається до вживання фольклорних реалій цільової мови. Так, наприклад, він одягає героїв своїх лимериків у «доху на пуху» й «тулуп на меху» і годує їх «караваями».
Безмятежный старик на Гаваях
Проводил дни и ночи на сваях.
А когда замерзал,
То со свай он слезал,
Чтоб горячих поесть караваев.
Всі лимерики в перекладі М. Фрейдкіна мають трохи злісне, жорстоке забарвлення, навіть там, де його немає в оригіналі, тобто перекладач ніби «транспонує» віршики у жанр чорного гумору.
В одного старика из Версаля
Ребятишки камнями бросали,
Хоть бросали без злости,
Но сумели все кости
Перебить старику из Версаля.
Він перекладав жанр лимериків жанром розповсюджених на той час у Росії «чорногуморних» віршиків типу «мальчик в овраге нашел пулемет». Адже в часи політичного неспокою, економічної нестабільності та великих змін чорний гумор завжди користувався неабияким попитом.
Пожилой господин из Сент-Пола
Был поклонником женского пола.
Но сажаючи в лодку
Молодую красотку
Утонул господин из Сент-Пола.
А з іншого боку, лимерики М. Фрейдкіна органічно вписуються до тканини російської мови, яка на ті часи потребувала саме таких, трохи «жорстоких» перекладів. На думку А. Федорова «одним із критеріїв вірності перекладу є те, наскільки природно він звучить мовою перекладу». Завдяки перетворенням, які сталися з лимериками Е. Ліра в перекладах М. Фрейдкіна, російський читач отримав уявлення про лимерики швидше як жанр взагалі, ніж про лимерики саме Е. Ліра. На матеріалі перекладів лимериків М. Фрейдкіна можна якнайкраще побачити прагматичну адаптацію перекладу через несумісність творчих манер.
Тут даються взнаки такі причини прагматичної адаптації, як розбіжність у часі, коли працював автор та перекладач, адже за часів Е. Ліра «рождаемость», «мэр» та «аудиенция» називалися інакше; та несумісність творчої манери автора й перекладача, оскільки в Е. Ліра немає жодного (принаймні опублікованого) лимерика написаного такою «сухою», діловою мовою. Переклади С. Таска дають краще уявлення про творчий стиль перекладача ніж про лимерики Е. Ліра. Як стверджують деякі перекладознавці, «не буває перекладу без автора». Варто зазначити, що переклади С. Таска є т. зв. «вільними» перекладами, перекладами-переробками або належать до перекладів першого типу еквівалентності за класифікацією В. Н. Комісарова.
Отже, як бачимо, рівень прагматичної адаптації в кожного з перекладачів свій.
Переклад М. Фрейдкіна ілюструє думку К. Степаняна про те, що перекладач найкраще передає «саме ті ідеї, настрої першотвору, що близькі йому за духом». На відміну від О. Мокровольського, М. Фрейдкін «увиразнює» брутальність першотвору контекстуальним відповідником «vexatious» - «бестолковая» та натяком, якого немає в Е. Ліра «Но решила туда не ходить...». Через збіг настроїв оригіналу та загальної тональності індивідуального стилю перекладача, переклад можна вважати вдалим, незважаючи на деякі відхилення у змісті, він чудово передає жорсткість першотвору - адже саме в ній міститься уся оригінальність, «сіль» лимерика.
Для того, щоб краще проілюструвати явище прагматичної адаптації через ці дві причини, ми вважаємо за доцільне навести ще одні прагматично адаптовані з цих двох вищезазначених причин переклади. Це російські переклади Сергія Таска.
У перекладах С. Таска впадає в око наднасиченість тексту лимериків словами та поняттями, не властивими ідіолектові Ліра. Такими наприклад, як «мэр во Флоренции», який «отменяет аудиенции», «рождаемость», що «падает» та ін.
В ожиданье войны мэр Флоренции
Отменяет все аудиенции
Стал отращивать бороду
И шататься по городу...
А войны нет как нет во Флоренции.
І наприкінці статті ми хотіли б навести аналіз хоча б одного із прагматично адаптованих перекладів для того, щоб якомога повніше показати результати прагматичної адаптації. Роздивимося, наприклад, переклад лимерику «There was an Old Person of Loo». Зіставивши переклади О. Мокровольського та М. Фрейдкіна, можна найкраще побачити різницю в настановах перекладачів. Це один із небагатьох лимериків, що їх Е. Лір написав у жанрі «чорного гумору» (із 150 лимериків, з якими ми ознайомилися для написання статті, близько 15 у жанрі «чорного гумору»).
Розгубилась тітонька з Лу:
- Що ж робити мені на балу?
- А додому ідіть! -
Тільки вперто стоїть
Надокучлива тітонька з Лу.
Підбираючи риму до Лу, перекладач додає від себе «бал», від чого переклад набуває дещо філософського забарвлення. О. Мокровольський ніби порівнює життя зі святом, балом.
Бестолковая леди из Меццы
Все твердила: «Куда бы мне деться?»
Ей сказали, куда,
Но решила туда
Не ходить эта леди из Меццы.
Л-ра: Вісник КНУ. Серія : Іноземна філологія. – 2003. – Вип. 34-36. – С. 33-36.
Твори
Критика
