Біографія Едварда Ліра
Едвард Лір – англійський художник та поет, відомий як автор абсурдистських лімериків – народився 12 травня 1812 року у лондонському передмісті Холлоуей.
Він був 20-ю з 21 дитини (і наймолодшим з тих, хто вижив) Енн Скерретт Лір та Єремії Лір, біржового маклера. Здоров’я Едварда завжди було тендітним; у нього був поганий зір та хронічні респіраторні захворювання: бронхіт та астма. У п’ятирічному віці у нього стався перший епілептичний напад. Для Ліра цей «Демон», як він називав свою недугу, був знаком ганьби. Більшість його добровільної ізоляції від тих, кого він любив, походила з його потреби приховати від них свій стан.
За рік до початку хвороби хлопчика Єремія Лір зазнав серйозних фінансових невдач. Сім’ї довелося на якийсь час здати в оренду свій будинок Bowman’s Lodge. Місіс Лір довірила Едварда турботам його старшої сестри, 25-річної Енн, з якою він і залишився жити, навіть коли фінансова стабільність повернулася до сім’ї.
Лір здобув мало формальної освіти. Енн навчала його вдома та заохочувала талант до малювання та живопису, який у нього виявився досить рано. Лір був обдарований і музично: здебільшого грав на фортепіано, але також грав на акордеоні, флейті та маленькій гітарі.
16-річний Лір зміг заробляти на життя, продаючи різні ескізи; незабаром він перейшов до анатомічних малюнків, а потім до ілюстрацій для книг з природознавства. Його майстерність у цій останній ролі призвела до публікації у 1832 тома з 12 літографічних гравюр та ілюстрацій із зображенням папуг: «Ілюстрації сімейства Пситтацидів, або Папуг»
Цей том привернув до нього увагу Едварда Стенлі, згодом 13-го графа Дербі, який хотів, щоб художник намалював тварин його звіринця в Ноуслі, маєтку Дербі в Ланкаширі. Лір прийняв пропозицію Стенлі оселитися в Ноуслі-холі, доки робота йшла; він перебував там з 1832 по 1837.
Час, проведений у Ноуслі, визначив хід усієї подальшої кар’єри Ліра. Крім того, що він отримав неослабне заступництво графа Дербі, він зустрів і зачарував багатьох аристократів, які пізніше купували його картини та забезпечували вхід у суспільство, зазвичай недосяжне для людини бідного походження із середнього класу, до якого і належав Лір.
У 1837, коли погіршення зору та легень змусило Ліра відмовитися від ретельної роботи з малювання природознавства й англійських зим, граф Дербі надав засоби та рекомендації, щоб Едвард Лір оселився в Римі для можливості малювання топографічних краєвидів. Він залишався в Римі протягом десяти років, за цей час він уперше зарекомендував себе як поет-нонсенс і придбав для себе кілька найкращих зі своїх численних близьких друзів. Серед них були Чічестер Фортеск’ю, котрий згодом став лордом Карлінгфордом; Томас Берінг, згодом пер і лорд Нортбрук.
Пізніше, у 1873 та 1874, Лір подорожував до Індії та на Цейлон як гість Нортбрука. Повернувшись до Англії у 1849, Лір зустрів Альфреда та Емілі Теннісон. Лір захоплювався поезією Теннісона, поклавши кілька творів на музику і залишивши незавершений том ілюстрацій для його творів. У 1852 він також потоваришував із Холманом Хантом, художником-прерафаелітом.
Протягом майже сорока років, до самої смерті Лір відчував теплі почуття до Франкліна Лашингтона.
Едвард Лір став одним із основоположників «поезії безглуздя». Він став популярним завдяки створенню «лімериків» – народного жанру застільної ірландської частівки, що склався в перші роки XVIII століття.
Спочатку Лір створював вірші, малюнки, алфавіти та меню для розваги дітей у Ноуслі; ці «дурості» – а також чарівна бесіда Ліра та його фортепіанні імпровізації – незабаром здобули йому прихильність і у дорослих.
У 1846 Едвард Лір зібрав разом кілька своїх лімериків, віршовану форму, з якою він вперше зіткнувся в збірці жартів «Анекдоти та пригоди п’ятнадцяти джентльменів» (близько 1822 року), і опублікував їх зі своїми ілюстраціями в A Book of Nonsense під псевдонімом Деррі Даун. Деррі.
A Book of Nonsense – перекладається також як «Книга нонсенсу», «Книга нісенітниці» або «Книга безглуздя» – включала забавні лімерики. Незабаром цей жанр набув значної популярності.
Збірник лімериків витримав три видання і допоміг популяризувати форму та жанр літературного безглуздя. У той час було прийнято, щоб лімерики супроводжували абсурдну ілюстрацію на ту ж тему, а останній рядок лімерика являв собою варіант першого рядка, що закінчується тим самим словом, але з невеликими відмінностями, які створювали безглузду кругову картину, в якій часто був відсутній будь-який сенс.
Лімерики Ліра часто набиралися в три або чотири рядки, залежно від місця, доступного під доданою ним же картинкою.
Успіх лімериків спантеличив Ліра, який завжди сподівався прославитися як художник і розглядав дурницю лише як джерело забави та грошей. Його успіх як поета дійсно спонукав його складати складніші нонсенси, які з’явилися в трьох томах у 1870-х, після того як він оселився в Сан-Ремо, Італія.
У 1872 він опублікував безглузді пісні, оповідання, ботаніку та алфавіти в книзі «Більше безглуздих картинок, рим, ботаніки і т. д.».
Збірка перших безглуздих пісень містила довші вірші, у яких характеристика була реалістичніша, а емоції менш дистанційовані, ніж у лімериках. Персонажами їх є не люди, і в центральних діях часто бере участь пара або група, що вирушає у подорож.
До книги увійшла безглузда пісня «Сова і кішечка», яку він написав для дітей свого покровителя Едварда Стенлі, 13-го графа Дербі.
Сова і Кішечка пливуть у море на гарному гороховому човні; качка та кенгуру стрибають по всьому світу; і навіть клаптик і кілька щипців, стіл і стілець виходять подихати повітрям. Ці перші тексти, очевидно, були роздумами Ліра про своє життя блукача. У найщасливіші дні вони також описують радісне єднання, якого він ніколи не досягав. Елементи цього леріанського прозріння – пісня, танець, їжа, берег у місячному світлі – закладені в «Сові та кішечці» і часто повторюються в пізніших віршах:
«Обідали фаршем та шматочками айви,
Який вони їли рідкою ложкою;
І рука об руку, на краю піску,
Вони танцювали при світлі місяця.»
Лір написав 212 лімериків, які в основному вважалися безглуздою літературою.
Слабке здоров’я змусило Едварда Ліра влаштуватися на Корфу. Він безперервно подорожував Середземномор’ям і Близьким Сходом, переїжджав з Корфу в Рим, знову на Корфу, а потім у Канни і вісім разів відвідував Англію.
Незважаючи на численні дружні стосунки, Лір був приречений на самотнє життя. Він так і не одружився. Його єдиними постійними супутниками були його слуга Джорджіо Кокалі з 1856 по 1883 і його кішка Фосс з 1871 по 1887.
У 1886 Лір захворів на важкий бронхіт, від якого так і не одужав. Того ж року він написав свій останній безглуздий вірш «Випадки з життя мого дядька Арлі». Прозоро автобіографічний, він резюмує в кількох коротких рядках суть його життя:
«Поблизу листяної хащі: –
На носі у нього був цвіркун, –
У капелюсі залізничний квиток,
(Але його туфлі були надто тісні.)»
Лір був бродячим менестрелем-безглуздям, що ніколи повністю не позбавився фізичного і душевного болю. Його здоров’я неухильно погіршувалося, доки він не помер, майже наодинці, крім слуги, 29 січня 1888 року у Санремо (Італія). Його останні слова висловлювали подяку за доброту всіх його відсутніх друзів.
Поезія Ліра має багато спільних елементів з безглуздими віршами Льюїса Керролла, Томаса Гуда, У. С. Гілберта та інших поетів вікторіанського періоду, особливо у використанні словесної гри та інших прийомів дистанціювання для вилучення гумору з жорстокості, болю і смерті. Як і безглуздий вірш загалом, він вплинув на такі естетичні течії ХХ століття, як сюрреалізм і театр абсурду.
Твори
Критика
