Біографія Гната Михайличенка
Гнат Васильович Михайличенко (літературний псевдонім Ігнатій Михайлич) – письменник і політичний діяч – народився 15 (27) вересня 1892 року в селі Студенок Суджанського повіту Курської губернії (нині у складі села Миропілля Краснопільського району Сумської області) в селянській родині.
Навчався в 1908-1912 у Харківському хліборобському училищі, звідки за зв'язки з есерами його перевели до Московського хліборобського училища. Проживаючи в Москві, продовжив навчання в університеті Шанявського. Мобілізований 1914 до армії, втік з фронту, перебував на нелегальному становищі. У 1916 за належність до харківської організації лівих есерів військовий суд засудив його до шести років каторги (яку замінили засланням) й довічного поселення в Сибіру. Покару відбував у с. Тулуп'єму Нижньоудинського повіту Іркутської губернії.
Після Лютневої революції 1917 року повернувся в Україну. Був одним із лідерів Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів). З лютого по квітень1919 входив до колегії Київської ГубЧК.
Очолював з 12 травня по 3 липня 1919 Народний комісаріат освіти УСРР.
Співредактор (разом із Михайлем Семенком) першого числа літературно-мистецького тижневика «Мистецтва».
У травні-липні 1919 воював на Західному фронті. Із зайняттям Києва наприкінці серпня 1919 військами Добровольчої армії перейшов на підпільне становище.
8 (21) листопада 1919 заарештований разом із Василем Чумаком денікінською контррозвідкою за участь у організації повстання проти білогвардійців на Київщині, розстріляний конвоєм під час спроби втечі.
Після встановлення радянської влади в Києві в грудні в районі Лук'янівського кладовища було знайдено декілька закопаних тіл, серед яких були Михайличенко, Чумак.
Похований 29 грудня 1919 року в братській могилі на території Аносовського саду (нині парк Вічної Слави, поховання було зруйноване 1933 внаслідок зсуву ґрунту).
Гнат Михайличенко писав вірші з 1911 року, прозу з 1915. Автор «Блакитного роману» (Харків, 1921) – одного з найтаємничіших творів в українській літературі. Надзвичайна крайня ліричність, символічний динамізм стали предтечею для всіх експериментів в українській поезії в прозі в XX столітті. Написав також повість «Історія одного замаху. (Історична повість з життя українських революціонерів до революції)» (Одеса, 1918), збірку «Новелі» (Харків, 1922), віршів. З передмовою і за редакцією Михайличенка вийшла посмертна збірка оповідань Андрія Заливчого «З літ дитинства» (Київ, 1919).
Твори
Критика
