Борис Тен. Із тьми прадавньої
Із тьми прадавньої, з імли віків,
Немов проросла з каменю стеблина,
До сонця завжди прагнула людина,
Над землю свій підносячи порив.
Вогонь, що викрав Прометей в богів,
Це світла того ж самого іскрина,
Що висікла в півзвіра мисль первинна,
Культур людських то полум’яний спів.
Дух людськості ніколи не погасне
І з кожним днем горітиме ясніш,
Все до нових виводячи узвиш.
І з нашої Землі це світло ясне
Людина в інші понесе світи,
Щоб темряву і там перемогти.
Твори
Критика
